Слава ЗСУ!

Погода була пекельно спекотною. У лабіринті Міністерства кімнати без вікон і з кондиційованим повітрям зберігали свою нормальну температуру, але назовні на тротуарах припікало п’яти і цей сморід у Лондонському метрополітені під час години пік був просто огидним жахом. Приготування до Тижня Ненависті були у повному розпалі та особовий склад усіх Міністерств працював понаднормово. Процесії, зустрічі, військові паради, лекції, паноптикуми з поважних гостей на політичних обідах, демонстрації, виставки, покази фільмів, програми телезахисту – усе це мало бути організовано та облаштовано; стенди мали стояти, статуї та портрети мали бути збудовані, гасла – викарбувані, пісні – написані, чутки – поширені, фотографії – підроблені. Підрозділ Джулії у Відділі Фікцій зменшив виробництво романів і поспіхом штампував серії памфлетів про ворожі звірства. Вінстон, на додачу до своєї звичайної роботи, витрачав багато часу щодня переглядаючи підшивки “Часопису” та замінюючи,а подекуди й вигадливо прибріхуючи задля пишного слівця, повідомлення у новинах,які потрібно б було цитувати у промовах. Пізно вночі, коли юрми буйних пролів блукали вулицями, саме повітря цього міста було сповнене пропасною гарячковістю. Ракетні бомби падали так часто як ще ніколи до цього, і час від часу далеко вдалечині було чутно велетенські вибухи,які ніхто не міг пояснити і про які ходили дикі чутки.

Нова мелодія яка стала лейтмотивом Тижня Ненависті (Пісня Ненависті так воно звалося) була вже створена та без кінця та краю програвалася на телезахистах. Це був дикунський, дубово-гаркаючий ритм який не можна було насправді назвати музикою,але який був швидше схожий на биття у барабан. Коли її ревіли на сотні горляк під звук важких кроків маршуючих ніг – це вселяло первісний жах. Вона вже стала модною серед пролів, та на опівнічних вулицях вона змагалася із все ще популярною “Це було лише безнадьожной примхой”. Діти Парсонса грали її годинами вдень та вночі, жахливо нестерпно, на гребінці зі шматочком туалетного паперу. Вечори Вінстона були перевантажені як ніколи. Загони добровольців, організовані Парсонсом, готували свою вулицю до Тижня Ненависті, шиючи прапори, малюючи плакати, встановлюючи флагштоки на дахах, та ризикуючи життям натягуючи дроти крізь вулицю задля розміщення на них транспарантів. Парсонс похвалявся,що панельний будинок Перемога міг самотужки демонструвати на собі аж чотириста метрів прапорів. Він був цілковито у своїй природній стихії і був радий мов нива неполитая. Уся ця спека та ручна праця навіть дали йому привід повернутися до носіння шортів та сорочки з короткими рукавами по вечорах. Він був усюди де тільки штовхали, тягнули, пиляли, молоткували, нашвидкуруч лаштували, жваво та радісно усіх підбадьорюючи завжди з товариськими закликами та наставляннями і випромінюючи кожною клітинкою власного тіла те, що здавалося невичерпним запасом різко та уїдливо пахнучого поту.

Новий плакат зненацька з’явився геть по усьому Лондону. Він не мав жодного підпису і являв собою лише потворно велетенську фігуру Євразійського солдата, три або чотири метри заввишки, що робив великий крок уперед з безвиразним монголоїдним обличчям та величезними чоботами,цілячись автоматом з-під боку. З будь-якого кута з якого б ти не дивився на цей плакат, дуло цього автомата, звеличене та збільшене внаслідок підкреслення у перспективі, здавалося було націлено прямісінько на тебе. Цю річ було наклеєно, ніби у п’яному делірії, на кожному вільному кутку кожнісінької стіни, воно навіть за кількістю переважало портрети Старшого Брата. Проли, зазвичай байдужі щодо цієї війни, були канчуковані сп’янінням у цьому їх періодичному патріотичному сказі. Неначе для того щоб гармоніювати із загальним настроєм, ракетні бомби почали вбивати набагато більшу кількість людей ніж зазвичай. Одна з таких впала у заюрмлений кінотеатр у Степні, поховавши декілька сотен людей під руїнами. Усе населення цього кварталу,усі ці люди що жили по-сусідству одне з одним, перетворилося на довжелезну, повзучу похоронну процесію яка тривала годинами і в результаті стала мітингом обурення. Інша бомба впала на пустир який використовувався як ігровий майданчик і декілька десятків дітей було розірвано на шматки. При цьому відбулися набагато лютіші демонстрації, показово був спалений портрет Гольдштейна, сотні примірників того плаката з Євразійським солдатом було зірвано та кинуто у це полум’я, чимало крамничок було пограбовано під час цього безладу; потім плітки поповзли геть по всій усюдах, що це шпигуни спрямовують ракетні бомби за допомогою радіохвиль, і стару подружню пару яку запідозрили у тому, що вони мають іноземне походження підпалили у їх власному будинку і вони загинули задихнувшись у диму.