Слава ЗСУ!

***

Захід сонця цього дня Вінсент зустрів у Бджолиному місті. Так називався один із кварталів Нью-Вавилона, найменш заселений і найбільш незвичайний. Справа в тому, що одного разу у цьому кварталі із дивовижною швидкістю, наче із чарівного бобу Джека, проросли прямо крізь асфальт величезні квіти.. Незабаром бджоли, скуштувавши їх нектару, також мутували до таких само велетенських розмірів. У кварталі з’явилися величезні вулики, повітря заповнило дзижчання, по небу постійно, подібно до летючих автівок із футуристичних фільмів XX століття, проносилися велетенські комахи. Звісно, більшість адекватних мешканців невдовзі лишила Бджолине місто, гнана страхом та неприйняттям того, що звична реальність змінювалася на очах. Залишились лише відчайдухи, більшу ж частину кварталу склали сквотери – злочинці, що переховувалися від закону, революціонери та геть знавіснілі неформали. Люди бігли сюди від святенницького суспільства, від ментів та гестапівців, до свободи, незалежності від системи та безлічі доступної медовухи.

У центрі кварталу на вулиці Ніцше (втім, місцеві жителі зазвичай розшифровували скорочення «вул.» не як «вулиця», а як «вулик») розташувався рок-клуб «The Cavern», найкрутіший подібний заклад у місті. Він був названий на честь того самого історичного підвалу, де починали легендарні «The Beatles», ідоли поціновувачів рок-н-ролу. Між іншим, багато хто у Західному та Північному відділах (за підтримки чималої кількості представників Південного) наполягали на включенні Леннона, Моррісона, Гендрікса та інших найбільш харизматичних музик XX століття до пантеону нового покоління богів. Цілком справедливо, адже рок-н-рол та язичництво – речі близькі за духом. Тому власне Вінсент і був тут. Він прийшов не розважатися, а відбивати разом із товаришами по Конторі атаку представників Ордена, які планували стерти «Печеру» з лиця землі.

Вінсент увійшов у дворик. Перед входом до клубу він побачив купу хаотично розкиданих кам’яних брил. «Певно, вирішили зробити стилізацію під японський сад каменів, – подумав він, – хоча, хто його знає, як той сад повинен виглядати насправді». На незайнятому камінням просторі влаштувалася публіка, більшість випивали, багато хто палив. До нього донісся уривок розмови двох відвідувачів, що заряджалися алкоголем перед сейшном:

– Сподіваюсь, хоч сьогодні обійдеться без сутичок!

– Еге ж. Усі ці бійки між правими та лівими. Це ж повна нісенітниця, значно безглуздіша навіть за двіж футбольних хуліганів. Ті здебільшого принаймні усвідомлюють, що їх основна мета – з’їздити комусь по їбальничку та відхопити самому, а футбол – це так, привід. Ну, і легше своїх-чужих завдяки командній символіці розрізняти. А скіни там, панки, вони ж вважають, що борються за світлі ідеали. Тільки ось чомусь не можуть зрозуміти, що за ідеали треба воювати з державою та системою, а не із купкою таких самих неформалів як вони.

«Знали б ви, хлопці, які сутички чекають на нас сьогодні», – подумав Вінсент і увійшов у клуб. Він одразу попрямував до бару, де на нього вже очікували кумпелі. Вінсент взяв пива та підсів за столик до мене, Фіделя та Генріха.

***

Усі, окрім Фіделя, були напоготові. Охоронець був завербованим та повинен був подати сигнал у потрібний момент. Тому поки що можна було трошки випити та потеревенити.

– Кажуть, – сказав Генріх, – у древніх були високі технології. Питання суперечливе, оскільки все те, що залишилось від зовсім древніх, спробуй тепер знайти, а з певного часу технології стали власністю виключно герметичних спільнот.