Слава ЗСУ!

– А якщо я тебе, Авесаломичу, візьму тай в вб’ю? Ти куди потрапиш? До раю, до пекла?

– Та це не важливо Ігнатію, де саме я опинюся. Чи то у Гелі, чи то у Вальгаллі. Із будь-якого із світів я рано чи пізно повернуся сюди. Тільки із Гелю – просто жити як і зараз, а з Вальгалли – на битву у ролі видатного воїна. Вони по суті відрізняються один від одного, ці два світи, тим, що ті, хто потрапляє до Гелю, просто беруть участь у колі життя. Народжуються, народжують, живуть, вмирають. А хто втілюється із Вальгалли – ті б’ються. Вони змінюють світ.

– Важливо або не важливо, але скоро ти про все це дізнаєшся, – вимовивши цю обіцянку, Ігнатій дістав кинджал та встромив його Авесаломичу у серце. Йому було боляче, оскільки він вбивав єдину людину, яку міг хоча б із натяжкою назвати другом. Але друзі – для язичників, а у його серці не має бути нічого окрім Бога. Амінь. І нехай Він прийме цю криваву офіру.

6

Вінсент вертався додому до свого суєтного міста, заповненого вщент злом та глупством. Вертався із задоволенням. Він був людиною дії, а діяти ж бо можна де завгодно, у тому числі і тут. Він вертався з відпочинку, думки його були впорядковані. Відрив від постійного місця пробування дає змогу поглянути на власне життя розсудливо, найпаче якщо провести час чи хоча б його частину у відносному віддаленні від цивілізації. У крайньому випадку просто поставити намети біля річки у кількох кілометрах від найближчого села.

Вінсент багато усвідомив протягом останньої мандрівки. Зокрема, він зрозумів, що найскладніші речі насправді є простими. Припустимо, багато людей хочуть відвідати чарівні країни, поринути до казки. А між тим, наприклад, відвідати країну гобітів, що описана у творах Толкіна, не складає жодних проблем. Від одеської автостанції «Привоз» ходять маршрутки до як мінімум трьох міст Ширу. Достатньо просто купити квиток і поїхати.

Потяг, як зазвичай постоявши на одній зі станцій, де нічого нема, близько сорока хвилин, нарешті привіз Вінсента до його рідного міста. Він зійшов на платформу та, рушив до підземного переходу повз продавців холодних беляшів із щурятиною, циганську родину, що зустрічала новоприбулих традиційними поцілунками у сраку, крокуючих під ручку міліціонерів та шалених жебраків, що вимахували іконами.

Заїхати додому, помитися, перекусити і – по справах. На відпочинок часу поки що немає. Це Вінсента не засмучувало, оскільки свою нову роботу у Південному відділі він полюбив усією душею. Коли він став працювати у Конторі, його життя заповнилось новим змістом. Як різко його нинішня діяльність контрастувала із безглуздим гаянням часу на попередньому місці працевлаштування.

Раніше Вінсент працював у Академії Безумців. Влаштувавшись туди, наш герой думав, що серед вар’ятів йому буде весело, але він помилився. Це були жахливі часи. Безумці бігали навколо нього, метушилися, сперечалися, біснувалися, безперервно майстрували якісь нікому непотрібні речі із таким виглядом, наче створюють щось по-справжньому видатне, шалено раділи, коли їм вдавалося-таки раз на кілька місяців впарити кому-небудь цей непотріб за пару доларів. Вінсент втомився від цього безперервного шамотання, метушні, гамору. Окрім того у повітрі постійно стояв сморід незрозумілої субстанції подібної до блювотини, яку безумці поїдали на обід із горняток, а періодично до нього домішувався запах людських екскрементів, коли хтось з його тодішніх колег радісно дристав у штанці.