Слава ЗСУ!

– Усе займаєшся революцією? – питаю я.

– Та ні, давно зав’язав. Боротьба за свободу і перемогу анархічних ідей була актуальною десь так у XIX – XX століттях. У наші дні революція йде сама собою, мені у ній ловити нічого.

– Тобто, оточуючий світ тебе вже влаштовує?

– В принципі, коли ніякої хуйні не відбувається, тут мов на курорті.

Ми сидимо на лавці і п’ємо портвейн, спостерігаючи за працею невеличкого автоматизованого заводу, де виготовляють біороботів. Періодично партії напівживого товару виникають із його нутрощів. Вони відрізняються між собою одягом, кольором шкіри та волосся, гендерною ідентичністю, але є у них дещо спільне: порожнеча у очах, нудний вираз обличчя, скутість рухів.

– Як гадаєш,для кого їх виробляють у такій кількості? – питаю я.

– Некоректне питання. Це раніше зірки засвічували, тому ще це комусь треба. Зараз вони запалюються самі собою.

– Тобто, біороботів виробляють просто щоб були? А як думаєш, скільки їх зараз вештається вулицями?

– Та звідки мені знати, – відповідає Фідель, – зовні їх практично неможливо відрізнити від звичайних обивателів.

– Згоден. Ну то й біс з ними. Це, зрештою, всього лише елемент декорацій.

6

«Я планував своє життя зовсім інакше. Гадав – буду мандрувати спекотливими країнами із друкувальною машинкою та пляханами із дешевим вином у валізі, куштувати місцеві наркотики, аж доки не здохну від якогось із них, або доки мене не приріжуть опришкуваті місцеві. Реально ж я лише зрідка виїжджаю за межі міста – і тут загадок вистачає досхочу». – Думає Вінсент, сидячи за комп’ютером. Приходить лист від Генріха. Той пише:

«Привіт, Вінсе. Усі ці загадкові персонажі, про яких ти кажеш породжені так званою планетарною Системою № 2. Система № 1 (вона ж Планетарний Еґреґор) існувала споконвіку від дня народження Землі. Первісно вона, строго кажучи, і системою-то й не була, оскільки вміщувала в себе одну єдину планетарну свідомість. Потім, із зародженням життя, це вже була об’єднана свідомість, що містила у собі свідомості усіх рослин, тварин, колоній комах, грибів, духів, богів та інших. Усі ці створіння та істоти жили та усвідомлювали світ самі по собі й одночасно існували у рамках Системи № 1, об’єднані у спільну планетарну свідомість. Вони створювали світ таким, яким ми звикли його сприймати. Це тривало протягом мільярдів років, аж доки не настало XX століття. І люди створили Систему № 2, систему всередині системи. Безумовно, Система № 1 сама по собі містила багато підсистем, однак усі були її частинами. Система № 2 являє собою дещо відособлене, певною мірою окреме.

Усе почалося, як вже було сказано, у XX столітті. Першими цеглинками у будівлі Системи № 2 стали давно відомі людям винаходи. Зокрема, пошта, якою користувалися протягом багатьох сторіч. Але якщо до цього пошта була просто засобом зв’язку між близькими людьми та діловими партнерами, то люди XX століття стали використовувати її для зв’язку між зовсім незнайомими людьми – з’явилися так звані друзі за перепискою, поштою стали продаватися товари. Телефони стали використовуватися знов-таки для продажів, для замовлення послуг. Потім з’явилося телебачення, і люди остаточно занурилися до нового віртуального світу. Світу, створеного ними поза Системою № 1, який не підкоряється її законам. Світу, у якому вони опинилися разом із безліччю незнайомців. Якщо світ літератури дозволяв кожній людини поринути до свого власного свіжоствореного всесвіту, яку вона створювала для себе і тільки для себе за допомогою автора, то телебачення затягнуло сотні мільйонів людей до всесвіту, створеного для них іншими. Апогеєм став Інтернет, із винайденням якого кожен міг остаточно виключитися із минулих соціальних взаємодій та вести виключно мережеве життя. І тут починається найцікавіше. Якщо б усе сталося як у популярних у тому ж XX столітті фантастичних романах, і людство дійсно пішло до віртуальної реальності, системи або розділилися б, або Система № 2 стала б новою органічною частиною Системи № 1. Але більшість людей продовжували жити у рамках обох, і почалися конфлікти. Системи стали глючити та створювати щось геть чудернацьке та незрозуміле для нас».