Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• От язиката Хвеська. – гнівно відчеканив Руслан. – Краще б намет склав, аніж ото марно ляси точиш.

• Ніби пожартувати не можна. – образився дотепник.

• Можна, але у вільний від роботи час. Дене, приступай, якщо не хочеш поза чергою нести зайвих три кілограми.

• Добре, добре…

• Корнію, поки ти спав, повз нас пройшла група з місцевих. Ми трохи потеревенили, вони лишили гостинець. – нарешті відповів на питання командир.

• Між іншим, то не ми теревенили, а Віка. – вступив у розмову Лев. – Вона володіє надзвичайно корисною здібністю – розщедрювати осіб протилежної статі.

• Гей, що ви там уже про мене пліткуєте? – награно обурилась дівчина.

• Та нічого… Про що б ти сама не знала.

• Про те, що ти вмієш хвацько крутити хлопцями! – спересердя вихопилось у Дениса.

Подальша розмова між одногрупниками була по вінця наповнена різноманітними епітетами, порівняннями та спогадами. Тож поступово, але неухильно, вона перетворилася на балаган. Руслан неквапливо очікував, намагаючись вгадати зручний момент, аби усіх заспокоїти без зайвих образ.

Повернулася Ваня з власним кухлем в одній руці, з аптечкою в іншій. Корнилій якраз роздавив останній кавалок у каші й зібрався орудувати ложкою за прямим призначенням.

• Ось, – сказала дівчина, простягнувши ємність з водою та пігулку. – Має полегшати.

• Дякую. – понуро відповів парубок, неохоче відкладаючи миску зі сніданком. Кисла міна висловлювала явне невдоволення.

• Вівсянка нікуди не втече.

• Та знаю я, знаю.

• Якщо знаєш, то чому бурчиш?

Юнаку здалося, ніби з нього нахабно насміхаються. Хто? Іванна? Ну, коли вже так, то він дійсно жалюгідний. Ще жалюгідніший за дівчину, котра дівчиною не виглядає, а більше походить на опудало у своєму повсякденному одязі. Корній не відповів. Мовчки взяв воду та ліки, випив, далі так само мовчки повернув кухоль назад. Ваня, здивована подібною неввічливою поведінкою, лише повела бровою. Забравши кварту, вона, наче нічого не сталося, попрямувала дозбирувати речі в рюкзак.

Каша, на диво, виявилася на смак кращою, аніж виглядала. Хлопець радо попоїв. Хотів був іще почаювати, одначе, на те не залишилося часу: Руслан наполегливо попросив “згортати манатки“.

Пожитки згромаджувались в наплічник похапцем: без розбору і без розподілу за вагою, твердістю чи формою – все підряд. В результаті Корнилій зібрав власний рюкзак майже одночасно з іншими. Свою роль також відіграла відсутність карімату, а він зазвичай доволі довго скручується.

А от щодо загублених речей. Їх нарахувалося п'ять, ні чотири (пара шкарпеток знайшлася): вищезгаданий туристичний килимок, кухоль, бандана, телефон. Тільки-от зрозуміти куди вони зникли, скільки не ламати голови, неможливо. І хоча у випадку бандани й туристичного килимка ще можна вигадати сумнівну, але більш-менш правдоподібну історію, то з іншими двома предметами…

• Панове туристи, – вигукнув Руслан, – Прошу уваги. В мене до вас настановна бесіда.

• Невже ми щось накоїли? – весело поцікавилась Віка.

• Ще ні, проте, аби в майбутньому уникнути неприємних ситуацій, варто дечого поміняти.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!