Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Стрімке тупотіння згуби лунало вже зовсім близько – достатньо близько щоб усвідомити її неминучість. Від смерті не втечеш, одначе, зазвичай, чим пізніше це стається – тим краще. Корнієві хотілося звати на допомогу, вити, кричати, проклинати білий світ. Та він прекрасно розумів: чим помітнішим буде – тим швидше попрощається з життям. Раптом звуки стихли. Настала важка хвилина тиші. Хлопець чув лише власне уривчасте дихання.

Протягом певного часу ведмідь не подавав жодних ознак присутності, неначе розчинився в повітрі. Або ж десь холоднокровно зачаївся. Коли шок від гонитви трохи спав, парубок відчув, що добряче змок. Западина – рятівний сховок – була заповнений водою. Молодик постав перед дилемою: або лежати на місці, сподіваючись на милість Божу та товаришів, або ж спробувати якось виплутатися з біди самотужки. По звичаю своєму Корній обрав перший варіант.

Час ішов – нічого не мінялося, лишень одяг промокнув до нитки, а тіло почав хапати озноб. “Якщо так продовжуватиметься й далі – хвороба не забариться.” – проскочила думка. Але сміливості для рішучих дій юнакові знову забракло. Несподівано його душу заполонило дивне бажання: встати й піднятися нагору. Спочатку він боровся, лякаючи себе оскаженілим клишоногим, проте, прагнення стало надто сильним. Хлопець не зміг опиратися. Обережно підвівши голову з улоговини, озирнувся навкруг. Нікого. Ранковий серпневий ліс майорів зеленню трав, кущів та листя, а між усім цим різноманіттям рідким частоколом здіймались увись гладенькі стовбури смерек.

Корній встав і повільно побрів туди, куди кликав внутрішній голос. За кілька хвилин молодик зрозумів: йде прямісінько у бік, звідкіля прибіг. Однак не зважаючи на поступово наростаючий страх, ноги впевнено чвалали, ніби зачаровані.

Зупинився. Довго розбиратися не довелось. Десь у двадцяти кроках попереду лежало зламане дерево, під ним розпростерся обм’яклий велетень. Його здоровезна морда із закритими повіками (з-під однієї з них продовжувала сочитися кров) була направлена прямісінько на кривдника. Перша думка: бігти геть. Але юнак не зрушив із місця. Тіло відмовилось йому підкорятися. Паніка безладно перемішувала думки в голові, заважаючи зосередитись. Тож переляканий так і стовбичив, безсило вирячившись на повалене чудовисько.

Схоже, у нестямі від люті клишоногий проігнорував чергове дерево. За це й поплатився. Зламаний стовбур виглядав досить тривким: одна людина обхопити його не змогла б нізащо. Тому, зламавши з розбігу цівку, звір сам сильно травмувався. Хвильку помізкувавши, Корнилій збагнув: аби так розтрощити дебелу колоду виключно ведмежих сил не достатньо. Зрештою юнак помітив деяку відмінність між тим ласим до сала зайдою та цим страховиськом. Те, що лежало навпроти, мало, м’яко кажучи, більші розміри і нагадувало комплекцією “Горбатого Запорожця”.

Зненацька молодик усвідомив, що спокійно розмірковує. Це сполошило і здивувало водночас.

• Витягни його. – звідкись пролунав владний голос.

Погляд парубка сам собою потрапив на незрозумілий блискучий предмет. Він стирчав із ведмежої туші, якраз біля голови. Хлопець не зробив ні кроку.

• Витягни!

І тут сталося те ж саме, що й коло рятівної улоговини: ноги рушили без Корнієвої на те волі. Крок, другий, третій… Очі неначе приклеїлись до дивної блискітки. Ось уже з’явився жахливий сморід, від якого викручувало навиворіт.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!