Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Справжнє, на відміну від синтетичного, завжди лишається справжнім. Куди б не потрапило.

Іванна виявилась на диво цікавою співбесідницею. Коли вона розмовляла – мова її лилася плавно, неначе струмочок. Звуки тоненьким грайливим потічком спадали з вуст, лагідно торкаючись слуху Корнія. Вони не тиснули, не дратували, але, як і всяка повільна вода, оповивали, закутували в себе, ніби у найніжнішу ковдру. Слова ж її не були пустими чи безформними – мали фігуру, сенс, вагу, цінність. Кожне з них – не беззмістовне коливання повітря, а мистецький витвір. Коли ж юнка слухала, то навколишній простір наповнювала казкова тиша. Тиша, що співала: “Говори, тебе тут завше почують, зрозуміють, підтримають. Не бійся. Говори. Ти вдома”. Тож молодик, забувши колишні тривоги, ніяк не міг втямити: чому раніше бачив у супутниці виключно зовнішній, суто поверхневий, бік – жалюгідний безформний балахон, не помічаючи за ним людини? Невже одяг показовіший за власника? А оболонка за суть? Корнилій ніколи не вважав себе легкодухим, неуважним чи несерйозним. Щодо Вані вийшло ж навпаки.

Їй був двадцять один. Навчалась вона в ХНУРЕ на програміста на тій же кафедрі і по тій же спеціальності, що й парубок кількома роками раніше. З вересня дівчина переходила на п'ятий курс. Відразу знайшлось багацько тем для обговорення. Хлопець розказував про власний досвід перебування у ВУЗі (саме “перебування”, бо нерідко йому здавалося, що лише намарно протирає там штани): про підручники, написані зарозумілою незрозумілою мовою, про викладачів добрих, злих, кваліфікованих і “не дуже”, про безсонні ночі перед тестами, контрольними й екзаменами, про веселі пригоди студентства, про зайві нудні нікому непотрібні дисципліни, про все, все, все. Іванна слухала уважно: кивала, посміхалась, зрідка сперечалась. Але в її полеміці ніхто б не зміг знайти й краплини гонору, пихи чи бундючності. Вона не намагалася запхати свої думки комусь у голову, не поривалась нікого переконати у винятковості власної правоти. Вона казала: всі ми різні і будь-хто має право залишатися самим собою.

Їй подобалась кожна дисципліна: без різниці технічна або гуманітарна. Корнило апелював до прагматичності: навіщо вчити тому, що ніколи не знадобиться? “Знань зайвих не буває.” – відповідала юнка. “Але ж голова не смітник, аби її забивати непотребом.” – крив хлопець. Проте ніхто з нас не є провісником долі, щоб точно відати: оце пригодиться, це ні. Навіщо? Достатньо розуміти що вмієш і чим хочеш займатися. Життя нелінійне, воно непередбачуване в достатній мірі: однакові умови на вході ще не гарантуються однакового результату на виході. Соціум, держава породжують стабільність та прогнозованість. Лише тоді, коли не стоять на зламі парадигм. До такого ніхто ніколи не може підготуватися. Одначе поінформований – отже озброєний. Більше знаєш – гірше спиш. За знання завжди потрібно платити.

“Я ніяк не можу зрозуміти: кому та філософія була потрібна?” – бідкався молодик. “Ти про що?” – поцікавилась дівчина. “Про безліч термінів, конструкцій, про сонмище теорій, течій, про одночасно існуючі й взаємовиключні гіпотези, про безглузді ускладнення простого і спрощення складного.” – пояснював хлопець. “Я й сама спочатку так думала, поки дечого не зрозуміла”. Філософія – то відображення людства, а точніше – його сутності впродовж багатьох років. Філософи – дзеркала епох. Вони акумулюють в собі реальність, настрої, бажання, знання, переконання, а потім видають узагальнюючі ідеї. Жодна з них не може бути повною, адже відбиває лише мізерну частинку дійсності, безкінечну в часі та в просторі. І позбутися або забути якусь ідею рівноцінно втраті розуміння того шматочку реальності, що вона описує, як наслідок, для повернення втрачених знань, потрібно пройти той шлях знову. Чи можливо це? “Ваню, ти сама розмовляєш, немов викладач у ВУЗі.” – захоплено мовив Корнилій. “Ні, ще тільки вчусь. – зашарілась Ваня. – Найцікавіше в філософії: будь-яку філософську проблему можна спроектувати на буденність. А вже звідти черпати відповіді. Наприклад, нерозв'язне загальне питання сенсу життя з легкістю перетворюється на банальне питання суб'єктивного ставлення до власного життя: на що витрачається час, чого хочеться досягти, чим пишатися?”

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!