Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Табір розбили на платній стоянці за кілька кілометрів від озера Синевир. Але дійти туди – була ще та пригода.

Поки сонце світило, подорожні, зайняті цікавою розмовою, про час і не задумувались: брели собі, як брели. Похід – то другорядне. Першочергове ж – балачка. Проте балачкою ні ситий не будеш, ні в ночі холодній не вкриєшся. А невинна безтурботність в горах часто-густо перетворюється на реальні проблеми. Першою ці проблеми усвідомила Іванна, коли помітила на горизонті ще слабеньку, одначе, щохвилини міцніючу, червоно-жовту заграву. Остання з'явилася так непомітно та підступно, що по спині дівчини пробіг легенький морозець: скоро потемнішає. А мандрівники саме йшли густим лісом. Поки Корнило благодушно розповідав про винахідливий захист лабораторних робіт на пару з Левом, Ваня, не чуючи белькотіння напарника, з тривогою вивчала мару на навігаторі. “Скільки часу лишилося? – гарячково думала вона. – Хвилин двадцять? Тридцять?” Зненацька юнка перечепилась (бо розглядала маршрут, не спиняючи ходу), втратила рівновагу, і, якби не нагодився Корнилій, впала б додолу. На благо, парубок устиг підхопити її за рюкзак. Далі, начепивши на голови ліхтарики, туристи плелися мовчки аж до озера, зрідка обмінюючись парою-трійкою фраз. Бродіння звивистими стежками нічним лісом запам'ятовується надовго, бодай цього й не хотіти.

Коли нарешті вийшли до галявини, де розлігся Синевир, змогли трохи розслабитись: небом не плило жодної хмаринки, тому місяць із зірками добре, як для ночі, освітлювали шлях. Ваня запропонувала перевести подих. Корній на те зрадів наче дитя, адже від півторагодинного безперервного ходіння підкошувались ноги. Важким виявився не стільки відтинок маршруту, скільки постійне зосередження: хвилювався й слідкував хлопець не лише за собою.

Проте насолодитися нічною красою Морського Ока (народна назва озера) і його околиць подорожні не встигли. Поки вони шукали знайомі сузір'я на чорному полотнищі небесної тверді, до них нагодився сторож. Після досить короткої, одначе, дуже змістовної розмови, мандрівники зрозуміли: час відвідин Синевиру закінчився, намети тут ставити не можна, платна стоянка за кілька кілометрів, сторож матиме за честь вказати змученим бурлакам, де тут вихід.

Без півгодини північ подорожні зрештою змогли приступити до вечері: намет стояв, речі розкладені, вода набрана, а гречана каша з тушонкою парувала в мисках. Дров дістати не вдалося, тож Іванні довелось діставати газову горілку. Хоч це виглядало і не так романтично по-похідному, однак, доволі прагматично та ефективно.

Їли мандрівники мовчки. Нічний перехід забрав багато сил і нервів. Було не до розмов. Корнилій, сидячи за дерев'яним столиком, посилено працював щелепами, набиваючи наїдки за обидві щоки. У місячному сяйві (туристи вечеряли з вимкненими налобні ліхтарики) парубоче неестетичне тріскання набувало якогось містичного вигляду. Неначе то чаклун проводив загадковий древній ритуали. Він розмахував однією рукою, намертво зафіксувавши іншу біля рота, корчив страхітливі міни, видавав незрозумілі невластиві людині звуки, від яких могло холонути на душі. Акурат картина з фільму жахів. Молодикові ж було абсолютно начхати на власний вигляд. Головне – чимшвидше наповнити шлунок.

Юнка сиділа по інший бік столу і час від часу зиркала на хлопця, тепло посміхаючись.

Трохи вгамувавши голод, Корнилій почав розмову.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!