Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Вогонь народжується і помирає у муках, росте і старіє. Точнісінько як людина. Коли вогонь приходить у цей світ, то з'являється маленькою й кволою іскоркою, що може погаснути від найменшого необережного поруху. Але якщо для нього знаходиться тривний ґрунт, то він швидко росте й міцнішає, випромінюючи красу та піднесення чи жах та безвихідь, залежно від того, як був виплеканий. Коли помирає, то спершу в'яне й тухне, старіючи. Ховається, ніби забитий звір в свою печеру, з надією на щасливий випадок розквітнути ще.

Синє ж полум'я газової горілки виглядає штучно. В кращому разі воно нагадує ідеал слухняного безвольного солдата спочилої в бозі імперії: існуй, вмирай за командую, роби те, чого скажуть, будь байдужим, зневажай тих, хто хоче свободи…

• Корнію?

• Га?

• Ти вкотре завис.

• Як 98-й “Віндоус”?

• Ні, – посміхнулася Іванна, – Того, коли зависає, треба тільки перезавантажувати. Ти ж сам опам'ятався.

• Звісно!

• Ну то як? Давай я пограю?

• Давай!

Дівчина лагідно взяла до рук гітару. Трохи пощипавши струни, заходилась крутити кілки, потім знову щипати, знову крутити. Після кількох хвилин маніпуляцій юнка задоволено кивнула головою й почала.

Корнилій відразу ж відчув різницю між тим, як грає Ваня та Святослав. Від музики останнього складалось враження, немовби старенька шестиструнка прокинулась від столітнього сну та одразу ж взялася співати своїм старечим хриплим голосом. Вона не звучала фальшиво, лишень забарвлення, тембр видавали втому, вік, скору безсилість. А от Іванна якимось незрозумілим чарівним чином змусила (вмовила) інструмент грати інакше. Впевненіше. Гучніше. Яскравіше. І тінь безсилля кудись зникла, неначе повернулася молодість.

“Звили давно гнізда лелеки

І близькі мої стали далекими

Вклеєні фото на пам’ять

В наступний альбом

Хлібом одним ситі й напоєні

Часом болять рани загоєні

А кому мало як завжди

Сидять за столом

Дайте нам бути такими, якими ми є…”

• Чому всі в поході завжди починають з Океану Ельзи? – підсумував Корнило.

• Всі? – не второпала Ваня.

• Ти, Славко… – слова завмерли у хлопця на вустах.

• Славко?

• Ну, так…

• Це той, котрий мав з нами їхати?

• Угу.

• А звідки ти знаєш? Ви ж із ним, здається, мало знайомі? – поцікавилась дівчина.

Корнилій зволікав із відповіддю, адже усвідомлював: повівши мову про зниклих товаришів, – ризикує отримати чергове помутніння розуму. Допомога, на благо, надійшла звідти, звідки її найменше очікували.

• Схоже, все ж довше аніж я. Бо в ресторані його побачила вперше. – перервала мовчання Іванна.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!