Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Угу. – погодився парубок, шкодуючи про задане ніякове питання. – Знову твоя?

• Цього разу тільки музика. На слова випадково наткнулася на якомусь літературному порталі.

Ваня почала грати, повільно перебираючи пальцями струни. Музика линула плавно, лагідно й чарівно. Проте до її звичного звучання додалися нові глибокі, раніше відсутні, нотки жалю, смутку.

Час просто летить, не збавляючи ходу,

Ти в ньому стоїш, занурений в воду.

І бачиш навколо чужі кораблі,

Що не поспішають дістатись землі.

О, бідний моряче, де човен свій дів?

Чи може покинув, чи може згубив?

Чому ти життя своє марно віддав?

На волю чужу ти його проміняв.

Весь вік свій короткий на морі провів.

І прапор нерідний з собою носив.

Ти вже й перестав помічати давно,

Як Роджер Веселий зайняв полотно.

А шлях, який вибрав, – то стежка хистка,

На неї зійшов раз – не верне листка.

Бо сильний потік має завжди своє.

Як тільки листок котрийсь маху дає.

Так жив ти і скнів від пригод та вина.

Іржавий ланцюг прикріпив до стерна.

Він міцно тримав непохитним твій курс.

До краю земного, що умертвляв пульс.

Тож сталося все, наче із-під пера.

Чого не чекав – то як ніж до ребра.

Притислось, вкололо, ввійшло – розлилось.

Життя, що буяло, росло і неслось.

Тож зараз стоїш ти самотній, мов перст.

Розгублено ловиш очима свій хрест.

Його ти голубив, плекав і любив.

А він тебе врешті, як молот, прибив.

І нікуди діти всю жалість і гнів,

Відходу немає – немає ходів.

Бо ж можна тікати лишень від життя –

Смерть завжди знаходить й добро і сміття.

Поки Ваня перевдягалась у наметі, Корнило очікував надворі. Холодний, аж кусючий, вітер поколював шкіру обличчя. Рукам пощастило більше, оскільки вони приємно грілись у теплі – в кишенях куртки. Молодик із цікавістю споглядав зорі. Помисли його блукали манівцями, не зосереджуючись ні на чому конкретно. “Які ж ми крихітні. Маленькі та нікчемні.” – черговій пересічній думці вдалося затриматись у голові, не поступившись місцем наступній. І вона взялася дбайливо хазяйнувати, розкладаючи речі полицями. Останніх, виявилось тільки дві: перша призначалась для мотлоху – того, що було до зараз, друга – для важливого, тобто того, що є зараз. А зараз є зорі, є Чумацький Шлях над головою, є ліс і є гори. В місті ілюмінації та шум від людської діяльності пригнічували вияви зовнішнього світу, обмежуючи сприйняття виключно світом штучним, твореним недосконалим розумом. Омана, маючи велику владу в межах цивілізації, нав'язувала враження, ніби вона – єдине дійсне, чільне, суще. Проте тут облуда зникає. З'являється усвідомлення її справжньої суті – крихкої оболонки для самозаспокоєння й самовихваляння, чиє існування надає ваги, важливості, статечності людині, та водночас ховає від реальності: ми мізерні, наші прагнення, надії мізерні, наші страхи мізерні, наші життя мізерні. Ми, як той моряк із пісні, сіли на корабель, де упиваємось своїми бажаннями, переконаннями, насолодами, а судно пливе собі туди, куди йому намічено, виляючи у межах курсу.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!