Слава ЗСУ!

• Корнію, якраз отакі сумнівні слова й змушують співрозмовника хвилюватися.

• Але я хотів попередити…

• А замість цього задав негативний тон сприйняття.

• Добре. Тоді перейду відразу до суті.

• Запізно. Я вже заходилась хвилюватись. – кинула дівчина. – Зараз панікуватиму.

• Ваню! – ображено вигукнув хлопець, дивуючись власному голосу.

• Все. Перестала. Давай, розказуй.

• Ти?

• Давай, давай.

• То ж… З чого почати… У тебе ніколи не виникало відчуття, що навколо коїться чортівня?

• Постійно відколи оце ми з тобою Карпатами ходимо.

• Ваню, ти серйозно чи приколюєшся? – з підозрою запитав Корнилій.

• Все. Стаю серйозною. Як на екзамені. – спокійно мовила юнка. Її ж веселі очі свідчили протилежне. Парубок це прекрасно бачив і ніяк не міг втямити: що саме її настільки розвеселило. Начебто він нічого смішного не казав. Одначе, в будь-якому разі, варто би було терміново вживати заходів, інакше подальша бесіда загрожувала скотиться в суцільне “хі-хі-ха-ха”. А в таких умовах звірятись може й перехотітися.

• У похід нас пішло семеро.

• Так. Тільки от власне до походу дійшли двоє. – весело кинула дівчина.

• Ні. Семеро: ти, я, Руслан, Лев, Віка, Денис, Святослав.

• Корнію, не дури мені голову.

• Не дурю. Думаєш, чому я тебе попереджав?

• Гаразд. Продовжуй. Не перебиватиму.

• Значить… Усе йшло добре до ночі другого дня. Руслан тоді розповів історію Загубленого Туриста. На ранок третього щез Святослав. Ніхто окрім мене цього не помітив. Далі сам Руслан пропав безвісті, коли ми зупинились пообідати біля джерела. Потім Денис, Лев, Віка. Щоразу ситуація повторювалась: решта, хто залився, забували про зниклих – тільки я пам'ятав. А сьогодні зранку ми зостались удвох.

• Корнію, ти не надто образишся?

• Ні.

• Я не вірю.

• Мені це не раз казали. Найчастіше чув: “Ти пам'ятаєш одне, а всі – інше. Хто по-твоєму має рацію?”

• То не зовсім аргумент. – серйозно протягнула Іванна. – Більшість ще не означає правильність. Думати не так, як більшість, – не означає божевілля. У нашому випадку, коли нас двоє, й поготів. Я так розумію, це тебе мучило дорогою?

• Так.

• Ага, тепер ясно, чому ти зависав, наче кострубата операційна система.

Корній злегка всміхнувся.

• Дивись, я б до твоєї проблеми застосувала раціональний підхід. Точніше, тут їх два: виключення найменш імовірного і абстрагування від того, на що не можеш вплинути. Перший має на меті знайти найлогічніше, найдостовірніше пояснення подіям, котрі сталися. Другий використовується у випадку, якщо не вдалося домогтися успіху першим. По суті: облиш речі, які від тебе не залежать.

• І як воно мені допоможе?

• Хтозна. Та варто спробувати. Часом, саме лише обговорення проблеми, цю ж таки проблему й вирішує. – розважливо пояснила Ваня. – Тож для початку спробуємо проаналізувати гіпотезу про Загубленого Туриста.