Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Бо доведеться міркувати над тим, у що я не вірю.

• У зникнення?

• Майже. У різні спогади, точніше. Я достеменно пам'ятаю: ми в похід пішли удвох, і ніяких екстраординарних пригод з нами не траплялось. Ти ж впевнений: у похід пішли семеро, і всі окрім нас почергово й безслідно позникали. Вірно?

• Вірно.

• Фактично виходить твоє слово проти мого. Якщо я апелюватиму до безумовної фантастичності явищ: щезання людей разом із речами та масової зміни пам'яті, навряд чи тебе переконаю. Тож тут варто діяти інакше: так би мовити, знайти спільний знаменник. Але спершу – історія з дитинства… – Ваня змовкла, зробивши невинно-благальний вигляд, неначе чекає, аби їй дали дозвіл.

• Гаразд. Розказуй. – розм'якнув Корнило. Від погляду на дівчину йому дуже-дуже захотілося повірити, що їх у поході було й буде завжди двоє.

• Трапилося те у день мого семиріччя. Прокинулась серед ночі: захотілось пити. Пішла на кухню, налила склянку води, випила й рушила назад до ліжка. Аж раптом мене мовби щось сіпнуло: привернули увагу прочинені дверцята шафи. Я підсунула стілець, стала на нього і заходилась копирсатися в речах. За кілька хвилин у моїх руках вже була лялька – батьківський подарунок на день народження. На радощах пішла з нею спати. Прокинувшись зранку, відразу ж помітила: лялька зникла. Моментально в плач, влаштувала істерику. Батьки нічого не розуміли, а я їм нічого й не розказувала, думаючи, ніби то вони її забрали. За півгодини тато вийняв із тієї ж злощасної шафи мою нову ляльку. Не ту, котру вночі дістала я, – іншу. Тут я все й видала. Не вдаватимусь у подальші подробиці, та виявилось, що нічна пригода мені просто наснилася.

• Ваню, невже хочеш сказати: мої спогади – поганий сон? – спитав парубок. Голос його пролунав спокійно, рівно – несподівано для нього самого.

• Корнію, ти забігаєш занадто далеко. Ми поки не дісталися до спільного знаменника. – посміхнулась юнка. – Ним буде майбутнє. Давай зранку подзвонимо нашим горе-туристам, яких із нами тут немає, і порозпитуємо?

• Але ж вони…

• Якщо з жодним із них не вдасться встановити зв'язок, значить правий ти, і навколо тебе дійсно коїться невідома шизофренічна чортівня. Якщо ж нам вдасться поговорити хоча б з одним із них – правда за мною, і ми вважатимемо: тобі лишень наснився поганий сон. Ну, як?

• А якщо…

• Корнію, давай більше без “якщо”. Загадуючи зараз наперед, ми виключно створимо зайві надумані проблеми. Необхідно ставити крапку. Оскільки ти зараз можеш почати: “Вони зникли тут, але з'явилися там!” Я ж тобі: “Яка тоді різниця скільки нас пішло в похід, адже врешті-решт з усіма все гаразд.” На це ти відріжеш: “Принципова, бо виходить, що тут коїться божевілля, несумісне зі здоровим глуздом!” Тим самим наша розмова туди й покотиться – до безглуздя.

• Ваню, то пропонуєш залишити так, як є, до завтра?

• Я б сказала: до сьогодні, позаяк уже близько другої години ночі. Розумію, тобі важко, ти розриваєшся від непевності, одначе, треба ще трохи почекати. Корнію, обіцяю: завтра зранку все стане на свої місця.

Парубок завмер, прислухаючись до себе. Він спробував достукатись до глибин власної душі, допитатись у власного розуму: “Що я відчуваю? Що мене тривожить?” І нічого. Тиша. Всередині немовби розлилася морем пустота. Пустота й утома. А та кипляча смола, що змушувала хлопця злитися, нервувати, боятися попросту безслідно випарувалась. Куди? Як? В природі ж нічого безслідно не зникає! Має ж бодай щось залишитися! Хоча б спогад… І той лишився. Один. Проте Корнилій не відчував великої радості, усвідомлюючи: “як прийшло, так і пішло” здатне діяти й у зворотньому напрямку. Тому варто дочекатися сонця.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!