Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Юнак мовчав. Перед його очима шаленим калейдоскопом проносились картини з пам'яті: початок походу, підйом до полонини Плісце, коли з неба лило наче з відра, табір, карколомна втеча від Медведиці, допит і докори товаришів за те, чого не робив, подальші кпини, жарти, насмішки. Все воно мало місце: ображало, мучило, принижувало. Але щось тут було не так. Мозаїка з розмаїтих, різнокольорових клаптів, здавалося, складалась в цілісний несуперечливий сюжет, проте, молодик шкірою відчував: дечого не вистачає або й, узагалі, щось причепилось зайве.

Тим часом ведмедиха провадила далі.

• Я ж бачила тебе, твій характер, твою закоханість у Вікторію. Без моєї допомоги справедливість би не взяла гору. Ти ж, Корниле, не вмієш відгавкуватися, ти вразливий, слабкий, ти потребував допомоги, захисту. Більше того, невдале нерозділене кохання ще дужче надсаджувало, і до того вбогі, твої сили та волю.

• То я, по-твоєму, тюхтій? Слизняк? Ганчірка? – розпачливо вихопилося в парубка.

• Тебе це ображає? – здивувалась або вдала ніби здивувалась клишонога. – Чи ти про той випадок, коли кинувся від мене Віку рятувати? Єдиний сміливий вчинок нікого сміливцем не робить. Ба більше, тоді дівчина допомоги абсолютно не потребувала: я перелякалась більше від неї, тож за мить би вже чкурнула до лісу. Якби, ясна справа, ти мені не поцілив каменем в око.

Корниловим розумом ширяла буря, перевертаючи з ніг на голову старі порядки речей, мислення, світосприйняття. Юнак ніколи серйозно не вважав себе жалюгідним слиньком: у кожного в житті є періоди слабкості. Та зараз… Невже він, дійсно до того немічний, аби його захищали? Невже він не здатен вберегти себе від зовнішніх нападок самотужки? Невже? Можливо, у нього з цим були певні проблеми. Ще з далекого минулого. Діти жорстокі. Він цю жорстокість із лишком відчував на собі, однак, не повертав її навспак. Не тому що не хотів, а тому що не міг, не вмів, не знав. Не знав як можна вжалити, не отримавши моментально чи згодом удару у відповідь. А не рідко хотів, дуже хотів, трусячись від злості, тримаючи її в собі, спопеляючи нею себе. Закінчив школу. Стало значно легше. Але невирішене питання нікуди не ділося.

• Схоже, ти зі мною згоден. З правдою марно сперечатися, якщо, звісно, не вар'ят. Тому переходжу до фіналу, на чому моя частина угоди повністю виконається. – Медведиця поворушила щелепами, немовби пережовуючи зайві слова й лишаючи тільки потрібні. – Чари загублених речей – стародавня потужна магія помсти. Потребує багато зусиль. Твориться не легко як, приміром, дощ викликати. Але вона, безумовно, того варта. Працює наступним чином. Закляття асоціює конкретну людину з будь-яким предметом. Далі останній губиться. Коли ж знаходиться – зв'язана з ним людина за короткий час навпаки зникає. Родзинка магії полягає в зникненні, що, як таке, відбувається в часі набагато раніше, аніж його прояв. Тим самим змінюється подальший плин подій, аж до поточного моменту. Пам'ять тих, хто на момент щезнення перебував поруч загубленого, виправляється виключно тоді, як вони контактують із кимось поза межами їхнього кола. Чаклун, знаходячись поруч, може знову і знову із превеликим задоволенням насолоджуватись спогляданням паніки й розпачу своїх кривдників. Погодься, Корнію, вишукане заклинання.

Хлопець ніяк не відреагував. В голові у нього крутився буревій думок та спогадів. Він тільки зараз завдяки цій досадній пригоді, зміг по-справжньому подивитися на себе з боку. Складалось неприємне враження, неначе цілісіньке життя, споглядавши неперевершеного красеня в дзеркалі, раптом виявляєш – дзеркало криве. Підсвідомо знати, що ти немічний, і усвідомлювати це… Знання, безсумнівно, ще не передбачає відповідальності себе перед собою, а от усвідомлення… Воно здатне розірвати душу на клапті. Особливо якщо за мить намагаєшся переоцінити власне буття від народження до нині, до моменту осмислення, осягнення. Це ж саме через нього, через Корнилія, через людину-катастрофу, з лиця землі щезла його Іванка, щезли його товариші. Хай навіть провина не лиш його – це не знімає відповідальності, не полегшує злочину. Але ж хіба справедливо щоб хто-небудь, ким би він не був, отримав подібну долю з вини чужої слабкості… Чужої дурості…

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!