Слава ЗСУ!

Мені здавалося, що Шерлок Холмс негайно побіжить у будинок і порине у вивчення таємничої події. Та такого, як виявилося, в його намірах і близько не було. З безтурботним виглядом, який за подібних обставин видався мені трохи неприродним, він неквапливо прогулявся туди й назад по бруківці, байдужим поглядом ковзаючи по небу, по землі, по будинках навпроти й по дерев'яному парканчику. Закінчивши цей огляд, він повільно пройшов до будинку доріжкою, точніше по траві, що росла обабіч доріжки, пильно дивлячись на землю. Двічі він зупинявся і один раз я побачив, як він посміхнувся й задоволено щось вигукнув. На мокрій глиняній доріжці було чимало слідів, але полісмени багато по ній попоходили, і я не уявляв собі, як може мій компаньйон сподіватися щось на ній прочитати. Проте я вже мав докази його дивовижної спостережливості й був переконаний, що він побачить багато такого, що сховано від мене за сімома печатками.

Біля дверей будинку нас зустрів високий на зріст з блідим обличчям і волоссям кольору соломи чоловік з блокнотом у руці; кинувшись нам назустріч, він гаряче потиснув руку Холмсові.

— Як добре, що ви прийшли,— сказав він,— я залишив усе так, як було, ніхто нічого не чіпав.

— За винятком цього! — відповів мій друг, показуючи на доріжку. — Якби тут пройшло стадо буйволів, то й тоді не було б більшого безладу. Але ви, Грегсоне, безперечно, зробили всі необхідні висновки, перш ніж дозволили затоптати доріжку.

— У мене було чимало мороки в будинку,— ухильно відповів цей детектив. — Мій колега містер Лестрейд також тут. Я поклався на нього, що він про це подбає.

Холмс глянув на мене й насмішкувато звів брови.

— Ну, коли тут двоє таких хвацьких хлопців, як ви й Лестрейд, для третього роботи буде не дуже багато.

Грегсон самозадоволено потер руки.

— Думаю, ми зробили все, що можна було зробити,— відповів він,— але це дивна справа, а я знаю, що ви такі полюбляєте.

— Ви приїхали сюди в кебі? — спитав Шерлок Холмс.

— Ні, сер.

— А Лестрейд?

— Теж ні, сер.

— Ну, тоді ходімо подивимося на кімнату.

Висловившись аж так непослідовно, він увійшов у будинок у супроводі Грегсона, на обличчі якого з'явилось неприховане здивування.

Невеликий коридор з голою дощаною підлогою, що припала пилом, вів у кухню та інші підсобні приміщення. В ньому було двоє дверей: ліворуч і праворуч. Одні з них не відчиняли, очевидно, протягом кількох тижнів. Другі вели в їдальню, де й трапилося таємниче вбивство. Холмс увійшов у їдальню, слідом за ним переступив поріг і я з тим почуттям пригніченості, що його спричиняє присутність смерті.

Це була велика квадратна кімната, яка здавалася ще більшою через те, що в ній не було ніяких меблів. Стіни було обклеєно вульгарними яскравими шпалерами з плямами плісняви, де-не-де вони повідставали й пообвисали широкими пасмугами, оголивши жовту штукатурку. Навпроти дверей стояв гарний камін з камінною дошкою під білий мармур. На одному її ріжку приліпився недогарок червоної воскової свічки. Єдине вікно було таке брудне, що світло, яке пробивалося крізь шибки, ставало якимсь тьмяним і непевним, надаючи всьому похмурого сірого відтінку,— це враження посилювалося від товстого шару пилюки, що вкривала все навколо.

Усі ці деталі я помітив потім. А спочатку я дивився на самотню й жахливу фігуру, що непорушно лежала на підлозі, втупивши невидющі очі у вицвілу стелю. Це був мертвий чоловік віком близько сорока трьох — сорока чотирьох років, середній на зріст, широкоплечий, з цупким кучерявим чорним волоссям і короткою бородою, що стирчала вгору. Одягнений він був у сюртук і жилет з міцного шовковистого сукна, світлі штани й сорочку з бездоганно білим коміром і манжетами. Високий циліндр, добре вичищений і охайний, лежав біля мертвого. Руки в нього були розкинуто в обидва боки, пальці стиснуто в кулаки, ноги схрещено й скручено, наче смерть спостигла його в страшних муках. На обличчі застиг вираз жаху і, як мені здалося, такої ненависті, якої мені ще ніколи не доводилося бачити. Люта, моторошна гримаса в поєднанні з низьким чолом, тупим плескатим носом і випнутою вперед нижньою щелепою надавала мертвому мавпоподібного вигляду, а скарлючена, неприродна поза дивовижним чином посилювала це враження. Я бачив смерть у багатьох формах, але ніколи вона не здавалась мені такою страшною, як у цьому темному, похмурому приміщенні поблизу однієї з головних магістралей лондонського передмістя.

Лестрейд, як завжди, худючий і схожий на тхора, стояв біля дверей; він привітався з Холмсом і мною.

— Цей випадок наробить чимало галасу, сер,— додав він. — Бо ж перевершує все, що я досі бачив, а в таких справах я не жовтороте курча.