Слава ЗСУ!

— А розлучившись, леді Ешлі, ви втратите титул.

— На превеликий жаль.

— Ет, навіщо вам титул, — сказав граф. — Ви й так аристократка від голови до ніг.

— Дякую. Ви дуже люб'язні.

— Я не жартую. — Граф випустив хмару диму. — Я зроду не бачив, щоб отак, як ви. Від голови до ніг. До кінчиків нігтів.

— Дуже мило з вашого боку, — сказала Брет. — Ото мама зраділа б! Може, ви напишете про це, а я перешлю їй поштою?

— Я і їй це сказав би, — відповів граф. — Я не жартую. Я ніколи не жартую з людей. З людей жартувати — ворогів наживати. Я цього ніколи не забуваю.

— Ваша правда, — сказала Брет. — Щира правда. Я завжди жартую з людей, і через те не маю жодного друга в цілім світі. Окрім Джейка.

— З нього ви не жартуєте.

— Ніколи.

— А може, все-таки, — спитав граф, — може, ви й з нього жартуєте?

Брет глянула на мене, і біля кутиків її очей зібралися зморшки.

— Ні, — відповіла вона, — з нього я б не стала жартувати.

— Розумію, — сказав граф. — 3 нього ви не жартуєте.

— Щось у нас пішла нудна розмова, — сказала Брет. — Може,

візьмемось до шампанського?

Граф нахилився й покрутив пляшки в блискучому відерці.

— Воно ще не охололо. Ви весь час п'єте, люба. Чому б нам не побалакати трошки.

— Я вже хтозна-як набалакалась. Всю себе вибалакала Джейкові.

— Мені хотілося б почути, як ви розмовляєте по-справжньому, люба. Бо розмовляючи зі мною, ви навіть не докінчуєте речень.

— Докінчуйте за мене. Нехай кожен докінчує їх, як кому заманеться.

— Вельми цікавий спосіб, — граф нахилився й знову покрутив пляшки. — А все ж мені хотілося б послухати, як ви розмовляєте.

— От дурень, га? — сказала Брет.

— Ну, — граф витяг пляшку з відерця, — мабуть, ця вже охолола.

Я приніс рушника, він добре витер пляшку й підняв її над головою.

— Я люблю пити шампанське з великих пляшок. Вино в них краще, хоч охолодити його важче. — Він тримав пляшку й дивився на неї.

Я поставив склянки.

— Може, все-таки відкоркуєте? — запропонувала Брет.

— Так, люба. Зараз відкоркую.

Шампанське було чудове.

— Оце-то вино! — Брет піднесла свою склянку. — Треба випити за що-небудь. За здоров'я короля!

— Таке гарне вино — не для тостів, люба. До нього не слід домішувати емоції. Втрачається смак.

Склянка Брет була порожня.

— Чому б вам не написати книжку про вина, графе? — сказав я.

— Містере Барнс, — відповів граф, — од вин мені треба одного: насолоди.

— Прошу ще трошки насолоди. — Брет підставила склянку.

Граф обережно наповнив її.

— Будь ласка, люба. Розтягніть цю насолоду, а потім можна і впитися.

— Впитися? Ви сказали «впитися»?

— Люба, ви чарівні, коли п'яні.

— Ти чуєш, що він каже?

— Містере Барнс, — граф наповнив мою склянку, — по-моєму, це єдина жінка в світі, яка однаково чарівна і п'яна, і твереза.

— Видно, ви погано знаєте світ.

— Чому ж, люба. Я всього надивився. Побував у бувальцях.

— Пийте, не відставайте, — сказала Брет. — Ми всі побували в бувальцях. І Джейк, мабуть, надивився всього не менше, ніж ви.

— Люба, я певен, що містер Барнс бачив дуже багато. Не думайте, сер, що я цього не думаю. Але і я надивився всього.

— Авжеж, надивилися, золотко, — сказала Брет. — Я просто пожартувала.

— Я брав участь у семи війнах і чотирьох революціях, — сказав граф.

— Ви воювали?

— Доводилося, люба. І був поранений стрілами. Ви коли бачили шрами від стріл?

— Покажіть.

Граф підвівся, розстебнув жилет і верхню сорочку. Нижню він задер до підборіддя, оголивши чорні груди й могутні, опуклі в світлі лампи м'язи живота.

— Бачите?

Трохи нижче ребер біліли два рубці.

— А тепер подивіться, де вони вийшли.

І над попереком були два таких самих рубці, завтовшки як палець.

— О, це не абищо!

— Навиліт.

Граф поправляв сорочку.

— Де це вас?

— В Абіссінії. Мені тоді минав двадцять перший рік.

— Що ви там робили? — спитала Брет. — Служили в армії?

— Ні, люба, то була ділова подорож.

— Я ж тобі казала, що він свій. Казала ж? — Брет обернулася до мене. — Графе, я люблю вас. Ви чудо.

— Я радий, люба, але це неправда.

— Не будьте занудою.

— Розумієте, містере Барнс, саме тому, що мені довелося так багато пережити, я й навчився втішатись життям. Ви згодні зі мною?

— Так. Цілковито.

— Я знаю, — сказав граф, — у цьому весь секрет. Треба виробити собі шкалу цінностей.

— Із вашими цінностями ніколи нічого не трапляється? — спитала Брет.