Слава ЗСУ!

Згодом Таня була змушена відчути на собі, як регулярні веселощі та розваги роблять дріб’язковим те, що нещодавно здавалося важливим і прин-циповим. Вадим таки отримав обіцяний батьком подарунок. Звісно традицій-но отримав спочатку авто, а потім права, але це стало для нього хорошим стимулом. Таня ж радо піддавалася його вмовлянням: “Давай ще годинку покатаємося, а потім відвезу тебе додому”, бо хоч він і не з’являвся у школі, пропадав десь “із Ростиком”, але ж всенький вечір присвячував тільки їй.

Але час швидко минав, легко маневруючи поміж безтурботного існу-вання двох закоханих. Та аж раптом наблизив так близько той момент, який мав визначити подальші їхні долі. Тобто в школі значно почастішали розмо-ви про екзамени, а отже випуск вже був на носі.

Таня знаючи, що після дев’ятого класу піде в місцевий технікум, взялася за підготовку до випускних та вступних іспитів, а також за Вадима, якого силоміць змушувала вчити білети.

Попри безперервні спроби відшукати час для навчання, Вадимові не вдавалося знайти його у достатньому об’ємі, тому інколи він брав підручни-ки з собою на тренування. І якось це помітив тренер.

— Хлопче, ти маєш визначитися: або футбол, або освіта. В тебе велике майбутнє у футболі – я зроблю з тебе зірку. Тільки б не травма... Але зроби остаточний вибір. – Поки Сергій Валерійович виголошував свої настанови, мав змогу ще раз обдумати те, що б мало максимально вплинути на рішення Вадима, а потім зробив паузу і твердо сказав. – Щоб я більше цього не бачив.

Вадим не міг не погодитися з тренером щодо свого великого майбут-нього. У нього взагалі погано виходило суперечити Сергію Валерійовичу бодай у чомусь. Просто якось і не хотілося. За короткий час тренер став для нього справжнім наставником. Та у команді в цілому панувала доволі тепла дружня атмосфера. Стосунки тренера з гравцями були субординованими, але в хорошому розуміння цього поняття. Конфліктні ситуації виникали до смішного рідко: може десь колись з приводу його тактики, бо ж вона діяла на гравців, як шокова терапія. Але не було такого, щоб хтось у когось запускав бутсами, хоч це, мабуть, прерогатива футбольних суперстарів.2 А все завдяки дару Сергія Валерійовича вселяти у підопічних віру у власні можливості. На його думку, психологічна підготовка гравців одна з важливих складових тре-нувального комплексу. При цьому налаштованість команди на перемогу може як допомогти, так і зіграти проти самих же гравців. Адже при досяг-ненні мети в такому випадку використовуються найрізноманітніші засоби, які звісно виправдовує мета – перемога. Зрозуміло, якщо суперник – міцний горішок, то, щоб його розколоти, доводиться застосовувати силу. Що тягне за собою вилучення з поля та догравання матчу в меншості, а перемозі це не дуже сприяє.