Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Це лише дівчачі балачки, ласкавий пане, — відповіла вона. — Дурниці. Вона нічого такого не мала на увазі.

Пан Баеліш попестив свою маленьку гостру борідку і мовив:

— Нічого такого? Скажи-но мені, дитя, чому б ти послала у цій справі саме пана Лораса?

Санса мусила розповісти про лицарів та чудовиськ. Радник короля посміхнувся.

— Ну, я б висунув інші доводи, проте… — Він доторкнувся до її щоки, провів пальцем по вилицях. — Життя — то не пісня, люба панно. Колись ти сама зрозумієш на своє горе.

Санса не бажала розповідати про таке Джейні, бо ніяковіла від самої лише згадки.

— Королівським Правосудом називають пана Ілина, а не пана Лораса, — мовила Джейна. — Пан князь Едард мали б вислати його.

Санса здригнулася. Вона здригалася щоразу, як бачила пана Ілина Пейна, і почувалася так, наче оголеною шкірою повзе щось мертве і слизьке.

— З пана Ілина радше б вийшло ще одне чудовисько в пару до першого. Я рада, що пан батько послали не його.

— Пан Берік такий самий відважний лицар, як пан Лорас. Незмінно безстрашний, вправний у бою!

— Та мабуть, — відказала Санса з сумнівом у голосі.

Берік Дондаріон був досить вродливий, але дуже старий — майже двадцять два роки — чим значно програвав Лицареві Квітів. Але Джейна закохалася в пана Беріка тієї самої миті, коли вперше побачила його на турнірному полі. Санса вважала, що та надумала дурницю. Зрештою, Джейна, як дочка управителя, не могла сподіватися на шлюб з таким вельможним чоловіком, скільки б не сохла за ним. Навіть якби князь Берік не був ще й удвічі старший за неї.

Але ж не скажеш такі жорстокі слова подрузі просто у вічі. Тому Санса зробила ковток молока і змінила предмет розмови.

— Мені наснився сон, що саме Джофрі вполював білого оленя, — мовила вона. Насправді вона тільки мріяла, щоб так сталося, але навмисне подала усе як сон, бо люди казали, що сни провіщують майбутнє. Всі знали, що білі олені — дуже рідкісні й чарівні, а вона у душі була певна, що її відважний принц гідніший такого оленя, ніж його п’яниця-батько.

— Сон? Справді? І що, принц Джофрі підійшов до оленя, погладив його голою рукою і не завдав шкоди?

— Ні, — відповіла Санса, — він убив оленя золотою стрілою і привіз мені.

У піснях лицарі ніколи не вбивали чарівних істот, а тільки підходили торкнутися до них, не завдаючи шкоди. Але вона знала, як Джофрі любить полювати, особливо вбивати. Тільки дичину, не людей. Санса мала певність, що принц непричетний до вбивства Джорі та двох інших бідолах; те жахіття вчинив його злий дядько — Крулеріз. Вона знала, що батько все ще гнівається, але хіба чесно винуватити Джофа? Все одно як винуватити її за щось, зроблене Ар’єю.

— Після полудня я бачила твою сестру, — раптом мовила Джейна, мовби читала Сансини думки. — Вона ходила стайнею на руках. Навіщо вона так робить?

— Я не маю жодного уявлення, навіщо Ар’я робить те чи інше. — Санса гидувала стайнею, бо там смерділо гноєм і роїлися мухи. Навіть для того, щоб їхати кататися верхи, не обов’язково ж самій ходити до стайні. Досить наказати засідлати коника і вивести його надвір. — То хочеш почути про прийом чи ні?

— Хочу, — відповіла Джейна.

— Там був чорний братчик, — мовила Санса, — він прохав людей для Стіни. А сам старий і смердючий.

Їй таке не подобалося. Вона уявляла собі усю Нічну Варту схожою на дядька Бенджена. У піснях їх називали чорними лицарями Стіни. Та цей братчик був горбатий і бридкий, до того ж напевно мав воші. Якщо Нічна Варта насправді складалася з таких людей, то її зведеному братові-байстрюкові Джону не пощастило, і вона його пожаліла.

— Батько спитали, чи немає в палаті лицарів, які бажають зробити честь своєму родові, вдягнувши чорне. Але ніхто не зголосився, тож батько віддали цьому Йоренові усіх в’язнів з підземелля і відправили геть. Пізніше з’явилися двоє братів — охочекомонні з Дорнійського Порубіж'я, просилися на королівську службу. Батько прийняли їхню присягу…

Джейна позіхнула.

— Лимонних тістечок немає?

Санса не любила, коли її перебивали, та мусила погодитися: події у престольній палаті значно нудніші за лимонні тістечка.

— Ану ж подивимося, — відповіла вона.

На кухні лимонних тістечок не знайшлося, та вони здобули половину холодного полуничного пирога, не менш смачного. Дівчата з’їли його на сходах, хихотячи та пліткуючи про всяке різне. Того вечора Санса лягла спати, почуваючись майже такою ж зіпсованою, як Ар’я.

Наступного ранку вона піднялася до світанку і заспаною прочалапала до свого вікна, щоб подивитися, як пан Берік шикує свій загін. Вони виїхали, коли ранок займався над містом, під трьома прапорами: на високому держалні майорів увінчаний короною олень короля, на меншому знамені шкірився лютововк Старків, а на роздвоєному прапорці пана Беріка звивалася блискавка. Все було так цікаво, наче справджувалася пісня. Дзвеніла зброя, блимали смолоскипи, прапори танцювали у повітрі, пирхали й іржали коні, золоте вранішнє світло навскіс падало через замкову решітку, яку саме підіймали. Особливо гарно виглядали вояки Зимосічі у сріблястих кольчугах і довгих сірих деліях.

Попередня
-= 200 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар