Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Я твоєї думки не питав, хлопче, — мовив Рикер холодно.

— Хай каже, пане, — стрілив Джон зненацька.

Мормонтові очі шарпнулися від Сема до Джона та назад.

— Якщо парубок має що сказати, я його вислухаю. Підійди, хлопче. За тими конями тебе не видно.

Сем пропхався мимо Джона та бахмутиків, рясно спливаючи потом.

— Пане воєводо, не може… не може бути, щоб добу… дивіться… кров…

— Що? — Мормонт почав втрачати терпіння. — Кров, то й що?

— Він обсцикає підштанки, коли її бачить, — вигукнув Чет, і розвідники зареготали.

Сем витер піт з чола.

— Ви… бачите, де Привид… Джонів вовк… бачите, де він руку одірвав, а там… кров не тече, дивіться…

Він показав рукою.

— Мій батько… пан Рандил, вони… іноді примушували мене дивитися, як навчали собак… коли… після…

Сем покрутив головою, тремтячи усіма підборіддями. Нарешті насмілившись глянути на тіла, він не міг відвести від них очей.

— Свіжа здобич… кров іще тече, панове. А потім… потім вона згортається, як… як драглі, а тоді…

Здавалося, його зараз знудить.

— Цей чоловік… дивіться на зап’ясток, там… кірка, суха… наче…

Джон відразу зрозумів, що намагається сказати Сем. Він бачив розірвані судини в руці мертв’яка, наче залізних черв’яків у блідій плоті. Кров перетворилася на чорну грязюку. Але Яремію Рикера це не переконало.

— Якби вони померли давно, то вже б добряче підгнили та смерділи, хлопче. Але ж не смердять.

Дивен, старий покручений лісник, що вихвалявся, наче може винюхати майбутній сніг, підібрався до трупів та нюхнув.

— Ну, не троянди, ясна річ… але пан мають рацію. Трупного смороду нема.

— Вони… вони не гниють, — вказав Сем майже не тремтливим пальцем. — Дивіться, немає… ані личинок, ані… ані черв’яків, нічого… вони лежали тут, у лісі, але їх… їх не пожували і не подерли тварини… тільки Привид… а так вони… вони…

— Цілі, — тихо підказав Джон. — Привид, він інакший. Онде собаки та коні не хочуть підходити, хоч їх ріж.

Розвідники перезирнулися; всі до одного помітили те саме. Мормонт спохмурнів, водячи очима від мерців до собак.

— Чете, ану підведи хортів ближче.

Чет спробував. Він лаявся, смикав за налигачі, одного собаку добряче пхнув чоботом. Але більшість скиглили і впиралися лапами у землю. Він спробував підтягти одну сучку силою. Та відчайдушно опиралася, гарчала і виверталася, наче хотіла вирватися з нашийника, а тоді кинулася на нього. Чет впустив налигача, сахнувся назад, перечепився і впав. Сучка перестрибнула через нього і зникла серед дерев.

— Тут… тут щось не те, — похмуро зазначив Сем Тарлі. — Кров… на одязі в них є плями крові, а плоть тверда і суха, але… нема нічого на землі чи… деінде. За таких… таких…

Сем силувано ковтнув, глибоко вдихнув повітря.

— За таких поранень… жахливих… кров має бути усюди. Хіба не так?

Дивен прицмокнув крізь дерев’яні зуби.

— Мо', їх не тута вбили. Мо', привезли й кинули. Аби той, попередити. Ну, той… нас усіх.

Старий лісник підозріливо зиркнув униз.

— А мо', я здурів, та щось не згадаю, щоб Отор мав сині очі.

Пан Яремія виглядав збентеженим.

— Так само, як і Буйцвіт, — відповів він, обертаючись до мерця.

У лісі впала тиша. Якусь мить усі чули тільки важке Семове дихання та цвікання Дивена крізь зуби. Джон присів коло Привида.

— Спалити їх, — прошепотів хтось. То був один з розвідників, та Джон не сказав би, хто саме.

— Так, спалити, — наполіг другий голос.

Старий Ведмідь уперто хитнув головою.

— Ще рано. Хай маестер Аемон подивиться. Відвеземо їх назад на Стіну.

Деякі накази буває легше віддати, ніж виконати. Мерців загорнули в накидки, та коли Гейк і Дивен спробували прив’язати одного з них до коня, тварина мов сказилася: шалено іржала, ставала дибки, махала копитами, навіть вкусила Кетера, що побіг на поміч. З іншими кіньми розвідникам пощастило не більше: навіть найтихіші не бажали, аби до них наближався такий вантаж. Врешті-решт довелося нарубати гілля і спорудити грубі ноші, аби тягти мерців пішки. В дорогу вирушили вже добряче пополудні.

— Наказую обшукати в цьому лісі усе, — звернувся Мормонт до пана Яремії, коли загін виступив. — Кожне дерево, кожен камінь, кожен кущ, кожен аршин грязюки на п’ятдесят верств навколо. Візьміть усіх ваших, а якщо людей не вистачить, то беріть лісників та мисливців із числа шафарів. Якщо Бен з хлопцями десь тут, мертві чи живі, я хочу їх знайти. А якщо в лісі є ще хтось, то я хочу це знати. Ви їх вистежите і візьмете. Якщо можливо, то живими. Зрозуміло?

— Так, пане воєводо, — відповів пан Яремія. — Зробимо.

Попередня
-= 235 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар