Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Я надую тобі черево, щойно ти зможеш заважніти, — мовив Джофрі, ведучи її через навчальний двір. — Якщо перше дитя вродиться тупим, я відрубаю тобі голову і знайду розумнішу дружину. Коли ти зможеш мати дітей, га?

Сансі було так соромно, що вона й дивитися на короля не могла.

— Септа Мордана каже… більшість шляхетних панн квітне у дванадцять або тринадцять років.

Джофрі кивнув і мовив:

— Сюди.

Він повів її крізь брамну вежу до низу сходів, що вели на мури.

Раптом Санса затремтіла та сахнулася, бо здогадалася, куди її ведуть.

— Ні! — придушено й нажахано скрикнула вона. — Благаю, не примушуйте мене, ні, благаю…

Джофрі стиснув вуста у риску.

— Я бажаю показати тобі, що трапляється зі зрадниками.

Санса відчайдушно затрусила головою.

— Ні, я не дивитимуся. Ні, ні…

— Я можу наказати панові Мерину затягти тебе нагору силою, — буркнув король. — Тобі ж гірше буде. Тому роби, що кажуть.

Джофрі потягся по неї, і Санса сахнулася назад, втрапивши у Хорта.

— Роби, що кажуть, дівчинко, — повторив Сандор Клеган, підштовхуючи її у бік короля і кривлячи рота на обпаленій половині обличчя. Санса майже чула слова, які не були ним сказані. «Він затягне тебе нагору за всяку ціну, тому дай йому, що він хоче, та й годі.»

Вона примусила себе взяти руку короля Джофрі. Підйом скидався на якесь жахіття: на кожному кроці ноги наче вгрузали у грязюку по самі гомілки. Сходинок було стільки, що вона й повірити не могла — мабуть, тисячі тисяч. А нагорі чекав найгірший жах з усіх.

З високих мурів брамної вежі відкривався вид на цілий світ унизу. Санса побачила Великий септ Баелора на пагорбі Візеньї, де помер її батько. На іншому кінці Сестринської вулиці стояла почорніла від вогню руїна Драконосхрону. На заході червоне, мов пухлина, сонце вже наполовину сховалося за Божою Брамою. За спиною розкинулося солоне море, на півдні — рибний базар, причали та вируючий потік Чорноводної. А на півночі…

Вона обернулася у той бік і побачила тільки місто. Вулиці й провулки, пагорби та їхні подоли, знову вулиці й провулки, віддалені кам’яні мури. Та вона знала, що там, далі, лежала вільна земля: поля, села, хутори, ліси. А ще далі й далі на північ, дуже далеко, стояв замок Зимосіч.

— Чого вилупилася? — спитав Джофрі. — Тобі треба дивитися сюди.

Зовнішній бік муру був прикритий товстим кам’яним парапетом, що діставав Сансі до підборіддя. Через кожні п’ять стоп у ньому розташувалися бійниці для стрільців. Між бійницями, нагорі муру, на шпичаках були насаджені голови — обличчями у бік міста. Санса побачила голови тієї ж миті, коли ступила на мур, але річка, жваві вулиці та західне сонце більше тішили їй очі. «Він може примусити мене дивитися на голови», мовила вона до себе, «але не може примусити їх бачити».

— Ось твій батько, — мовив він. — Осьде. Пес, ану поверни його голову, щоб вона бачила.

Сандор Клеган повернув голову, вхопивши за волосся. Відрубану голову вмочили у смолу, аби довше вберегти від гниття. Санса дивилася холодними очима, нічого не бачачи. Голова здалася їй анітрохи не схожою на князя Едарда, ба навіть на справжню людську голову.

— Як довго я мушу дивитися?

Джофрі видавався розчарованим.

— Хочеш побачити решту? — Голови на шпичаках утворювали довгу шерегу.

— Як забажає ваша милість.

Джофрі повів її муром повз іще тузінь голів та два порожні шпичаки.

— Оці місця я зберігаю для дядька Станіса та дядька Ренлі, — оголосив він. Інші голови простояли значно довше, ніж батькова, і незважаючи на смолу, давно втратили всякі риси, за якими їх можна було упізнати.

Король показав на одну і мовив:

— Онде твоя септа.

Але Санса навіть не сказала б зараз, чи то жінка, а чи ні. Нижня щелепа відгнила та відвалилася, птахи поїли одне вухо і майже всю щоку.

Санса згадала, як її мучило питання, що сталося з септою Морданою. Та, мабуть, вона вже й тоді себе не дурила.

— Навіщо було її вбивати? — спитала дівчина. — Вона ж служила богам…

— Вона служила зрадникові. — Джофрі набурмосився; напевне, поведінка Санси чимось його засмучувала. — Ти не сказала, що подаруєш мені на іменини. То мабуть, я щось подарую тобі, гаразд?

— Якщо ваша ласка, пане, — відповіла Санса.

З його посмішки вона зрозуміла, що над нею кепкують.

— Твій брат теж зрадник, ти ж знаєш. — Він повернув голову септи Мордани на місце. — Я пам’ятаю твого брата у Зимосічі. Мій пес назвав його паничем з дерев’яним мечем. Чи не так, собако?

— Хіба? — перепитав Хорт. — Щось не пригадаю.

Джофрі роздратовано здвигнув плечима.

Попередня
-= 317 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар