Слава ЗСУ!

368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,

370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,

371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.

372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився

373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,

374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.

375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,

376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали

377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає.

378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі

379] Вушка пристроїть, - готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.

380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,

381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.

382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,

383] Гарна собою, - їй мужем був славний митець незрівнянний.

384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:

385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу

389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.

391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

392] «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».

393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:

394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,

395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, -

396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши

397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,

398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула

399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.

400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні -

401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,

402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає

403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене

404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,

405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.

406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді

407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.

408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,

409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».

410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний

411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.

412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,

413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,

414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,

415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.

416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,

417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,

418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.

419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,

420] І від безсмертних богів усякої праці навчились.

421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве

422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.

423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:

424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,

430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,

431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон?

432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,

433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла

434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,

435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.

436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв

437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,

438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,

439] До Іліона послала його на човнах крутобоких

440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,

441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.

442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,

443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.