Слава ЗСУ!

286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,

288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти

289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.

290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає

291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори,

292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,

293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший

294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.

296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,

297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами

298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300] «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради -

301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний

303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою

304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,

306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,

307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,

310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,

311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший

312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,

315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,

316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься.

317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа

318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки

319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч

320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи

321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю

323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок.

324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,

325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли

326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно

327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі

328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.

329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,

330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом

331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса

332] Не заховались на полі, - побачив він, зглянувсь на старця,

333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути

335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.

336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,

337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,

338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.

340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви,

341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим -

342] І по воді, й по безкраїх просторах землі - його носять,

343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту

344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.

345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,

346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту

347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина

348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу

350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.

352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник

353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.

355] Мужа я бачу, - боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!

356] Швидше тікаймо на конях, а ні - до колін припадімо

357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!»

358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,

359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,

360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець