Слава ЗСУ!

— Ото була пекельна ніч, хай їй чорт! — мовив він до Кассі, що тільки-но зайшла в кімнату.

— У тебе попереду ще не одна така ніч, — сухо озвалася вона.

- Що ти хочеш цим сказати, паскудо?

— Постривай, побачиш, — відповіла Кассі тим самим тоном. — Слухай, Саймоне, я хочу дати тобі одну пораду.

— До біса твої поради!

- Я раджу тобі, - незворушно провадила Кассі, беручись робити сякий-такий лад у кімнаті, — щоб ти дав спокій Томові.

— А тобі що до того ?

- Що? Далебі, й сама не знаю. Якщо ти волиш платити за невільника тисячу двісті доларів і в таку гарячу пору не знаходиш йому кращого вжитку, ніж зганяти на ньому свою лють, то мені до цього справді байдуже. Я тільки зарадила йому чим могла.

- Он як? А хто просив тебе стромляти свого носа в мої справи?

- Звісно, що ніхто. Я вберегла тобі не одну тисячу, щоразу доглядаючи твоїх невільників, і оце таку маю дяку! А чи не ти програєш свій заклад, якщо збереш гірший від інших урожай? Чи не тобі утре носа Томкінс і чи не твої грошики заплачуть, га? Я вже наперед собі уявляю, як ти труситимеш гаманом.

У Легрі, як і в багатьох інших плантаторів, шанолюбство мало лиш один вихід - зібрати найбільший в окрузі врожай, і він, як звичайно, зайшов у кілька закладів в сусідньому містечку на сьогорічний збір. Отож Кассі із суто жіночою проникливістю зачепила чи не єдине його вразливе місце.

— Ну гаразд, досить з нього тої хлости, що він дістав, — мовив Легрі. — Тільки нехай він мене перепросить і дасть слово виправитись.

— Він не буде перепрошувати, — сказала Кассі.

— Не буде, он як?

— Еге ж, не буде, - потвердила Кассі.

— А дозвольте вас спитати чому, пані-добродійко? — глумливо мовив Легрі.

— Бо він правий, і він добре це знає, і ніколи не скаже, що був неправий.

— Кого це, в біса, обходить, що він знає? Цей клятий мурин скаже те, що я йому звелю, або...

— Або він не зможе вийти в поле, а ти збереш менше бавовни й програєш заклад.

— І все ж він подасться, неодмінно подасться! Чи я не знаю му-ринів? Сьогодні ж буде плазувати переді мною, як собака.

— Не буде, Саймоне. Ти не знаєш таких людей. Можеш покремсати його на шматки, але ні слова каяття ти з нього не вирвеш.

— Побачимо... Де він? - спитав Легрі вже од дверей.

— У старій коморі, — відказала Кассі.

Хоч як рішуче розмовляв Легрі із Кассі, проте, коли він вийшов з дому, душу йому точила незвична тривога. Моторошні привиддя минулої ночі укупі з розважливими осторогами Кассі змусили його замислитись. Він визнав за краще перемовитися з Томом віч-на-віч і, коли не вдасться упокорити його погрозами, відкласти розправу до слушнішого часу.

— Ну що, друзяко? - спитав він, зневажливо пхнувши Тома носаком. — Як ти тут маєшся? Чи не казав я, що можу тебе дечого навчити? То як тобі моя наука, га? Чи до душі прийшлася? Ти вже не такий гордий, як звечора? Надісь, не будеш читати проповіді бідному грішникові?

Том мовчав.

— Ану встань, бидло! — ревнув Легрі й знову штурхонув його ногою.

То була нелегка річ для побитої, ледве притомної людини, і, наглядаючи, як Том силкується звестись на ноги, Легрі зловтішно реготав.

— Ну й моторний же ти сьогодні, Томе! Чи, бува, не застудився вчора ввечері?

Нарешті Том зіпнувся на рівні і з незворушним обличчям став перед господарем.

— То ти, бісова душа, ще й стояти можеш! — сказав Легрі, оглядаючи його з голови до ніг. — Здається, мало тобі всипали. Ну, от що, Томе, падай на коліна і проси пробачення за вчорашні гріхи.

Том не зворухнувся.

— На коліна, псявіро! — крикнув Легрі й оперіщив його гарапником.

— Містере Легрі, пане, — мовив Том, — я не можу просити пробачення. Я вчинив так, як вважав за справедливе, і чинитиму так завше. Будь що буде, а на лиходійство я не годен.

— Так-то воно так, але ж ти не уявляєш собі, що може бути, добродію Томе. Либонь, гадаєш, що вчора звідав усе. Та щоб ти знав, це ще далеко не все... і взагалі абищиця. А от як тобі сподобається, коли тебе прив’яжуть до дерева й палитимуть на малому вогні? Приємна буде штука, га, Томе?

— Пане, — відказав Том, - я знаю, ви здатні на страшні діла, одначе... - Він випростався і склав руки на грудях. — Одначе, пане, я анітрохи не боюся вмерти. Ви можете сікти мене, морити голодом, огнем палити — це тільки наблизить жадану смерть.

— Але перед тим я тебе в баранячий ріг скручу! - гукнув розлючений Легрі.

— Не скрутите, пане, — сказав Том. — Я матиму помогу.