Слава ЗСУ!

— Зате мені треба, - мовив Том. - Недурно ж я був твоїм компаньйоном у Натчезі. Дечого я таки від тебе навчився, і тепер ніде свого не впущу. Ану викладай мені сю ж мить півсотні доларів, а ні — то я й пальцем для тебе не кивну. Знаємо вас таких!

— Таж у тебе в руках певне діло, що дасть тисячу або й півтори чистого зиску! Далебі, Томе, це ж просто смішно, — відказав Гейлі.

— Еге, а ти гадаєш, що ми не маємо іншої роботи? Та її в нас на добрих п’ять тижнів наперед. Ти хочеш, аби ми все кинули й гасали по хащах за тою твоєю дівкою та її щеням. Гаразд, а що, як ми її не спіймаємо? Адже зловити жінку не легше, аніж самого диявола. Що тоді? Чи заплатиш ти нам хоч цент, га? Атож, хотів би я подивитись, як ти заплатиш! Ні, так діла не буде. Жени півсотні — і край. Якщо ми доконаємо свого і воно нам оплатиться, я тобі потім їх віддам. А ні -то зостануться нам за клопіт. Хіба це не по-чесному, га, Мерксе?

— Та певне ж, певне, — примирливо сказав Меркс. — Це всього лиш невеличка зарука... хе-хе-хе!.. Ми, знаєте, любимо, щоб усе було по закону. Отож треба домовитись по-доброму, по-мирному. А Том приставить вам хлопчину, куди ви скажете. Правда ж, Томе?

— Якщо я зловлю цього вилупка, то одвезу його до Цинциннаті й залишу в старої Белчерихи, що живе біля пристані, - відказав Локкер.

Меркс видобув з кишені засмальцьованого записника, витяг звідти довгий аркушик паперу і, втупивши в нього свої гострі чорні очиці, став упівголоса читати:

— «Берне, округа Шелбі... хлопець Джим — триста доларів за живого чи мертвого... Подружжя Едвардсів, Дік і Люсі — шістсот доларів... Муринка Поллі з двома дітьми — шістсот доларів за неї чи за її голову...» Це я переглядаю наші справи, аби побачити, чи вигідно нам братися до вашої, — пояснив він по паузі. - Слухайте, Локке-ре, а за цими треба б напровадити Адамса і Спрінгера, бо й так уже скільки часу минуло.

— Вони надто дорого злуплять, — озвався Том.

— Я сам усе залагоджу. Вони в нашому ділі ще зелені, тож мусять брати дешевше, — сказав Меркс, переглядаючи далі свій список. — Ці три справи неважкі, бо треба лиш застрелити втікачів або при-сягнутися, що їх застрелено. За це вони багато не заправлять. Ну, а решту, — докінчив він, згортаючи папірця, - можна відкласти на потім... А тепер нам треба з’ясувати деякі деталі. То ви кажете, містере Гейлі, самі бачили, як та молодичка видобулась на берег?

— Авжеж. Не згірш як оце вас бачу.

— І того чоловіка, що допоміг їй зійти нагору?

— Атож, і його.

— Схоже на те, — мовив Меркс, - що десь вона там і сховалася. Але де — от у чім річ. Що ви на це скажете, Томе?

— Треба сьогодні ж переправитись через річку, ось що я скажу,

— відповів Том.

— Але ж ніде нема жодного човна, - заперечив Меркс. - Та й крига суне мов скажена. Це ж, либонь, небезпечно, Томе?

— А мені до того байдуже. Треба — значиться треба, — рішуче відказав Том.

— От біда, — занепокоєно мовив Меркс. — Усе воно так, але ж... — І, підійшовши до вікна, додав: — Онде й темно, як у погребі, а до того ж, Томе...

— Одно слово, дрижаки беруть, га, Мерксе? Та нічого не можу зарадити, доведеться вам таки їхати. Чи, може, ви воліли б вилежуватись тут ще кілька день, допоки тая дівка добудеться до Сан-даскі⁷, а тоді вже...

— Та ні, я анітрохи не боюся, - відказав Меркс. - От тільки...

— Що «тільки»?

— Ну, човна ж нема. Ви й самі знаєте.

— Я чув, тутешня хазяйка казала, що ввечері має прийти якийсь чоловік і перевезтися човном через річку. Отож хай буде, що буде, а ми мусимо їхати з ним.

— Собаки у вас, надісь, добрі? - запитав Гейлі.

— Пречудові, — сказав Меркс. — Та що з того? Адже ж ви не маєте жодної її речі, аби дати їм понюхати.

— Отож-бо й воно, що маю! — переможно вигукнув Гейлі. — Осьде шаль, вона покинула її на ліжку, коли тікала. І каптур теж забула.

— Пощастило нам, — сказав Локкер. - Ану давай їх сюди.

— От аби тільки собаки не пошматували її, як наскочать зненацька, — мовив Гейлі.

— Маєте слушність, - озвався Меркс. - Було якось, що наші хорти мало не на шмаття подерли одного мурина, доки ми набігли їх одігнати.

— То я й кажу, що коли товар цінується за вроду, собаки не годяться, — докинув Гейлі.

— Атож, — потакнув Меркс. - Та й якщо вона сховалася десь у хаті, вони теж ні до чого. І взагалі тут у горішніх штатах від собак мало користі. Той мурин підсяде собі на якогось воза, і шукай тоді його сліду. Собаки придатні лиш у пониззі, на плантаціях, де збіглим муринам ніхто не допомагає і вони мусять скрадатися самотужки.

---

 7 С а н д а с к і — містечко на кордоні з Канадою.