Слава ЗСУ!

Деякий час карета звільна посувається далі, лиш вряди-годи перехиляючись набік чи струшуючись на вибої, і наші подорожні вже тішать себе надією, що вони ще добре відбулися. Та от їх знову кидає так, що вони аж злітають на ноги й ту ж мить падають назад на сидіння, — і карета спиняється. Знадвору чути погуки, ляскання батога, а тоді біля дверцят з’являється старий Куджо.

- Даруйте, пане, але цього разу ми таки вскочили. Не знаю, як тепер і виліземо. Либонь, доведеться підкладати жердя.

Сенатор у розпачі висідає з карети, обережно намацуючи ногою тверду місцинку. Аж раптом нога його зіскрвзує кудись у безодню, він намагається витягти її, втрачає рівновагу і гепається в болото, звідки його видобуває Куджо у вельми жалюгідному стані...

Була вже глупа ніч, коли карета, вимкнувшись із трясовини і переїхавши бродом річечку, мокра й заляпана болотом, спинилася перед дверима великого фермерського будинку. Тамтешні обивателі спали міцно, і довелось докласти чималих зусиль, аби звести їх з ліжка. Нарешті двері відчинились, і на порозі з’явився сам господар. То був височенний опасистий чолов’яга, понад шість футів на зріст, одягнений у червону фланелеву сорочку. Його буйна рудувата чуприна була геть розкуйовджена, борода неголена, і це надавало поважному добродієві, м’яко кажучи, не вельми привабливого вигляду. Кілька хвилин він стояв отак на порозі, тримаючи в руці свічку й здивовано блимаючи очима на наших подорожніх, і то було досить кумедне видиво. Сенатор насилу розтлумачив йому, в чім річ, і, поки він заходить у ті пояснення, ми коротко відрекомендуємо господаря нашим читачам.

Доброчесний Джон ван Тромп був колись відомий у штаті Кен-туккі поміщик і рабовласник. І хоч на взір він був правдивий ведмідь, проте серце мав од природи велике й справедливе, цілком відповідне до його велетенської статури. Багато років, тамуючи душевний неспокій, спостерігав він згубні наслідки рабовласницької системи, що однаково калічила душі і гноблених, і гнобителів. Нарешті його велике серце переповнилось і не витримало. Отож одної красної днини він узяв гамана, переправився через річку до штату Огайо і купив там чималу ділянку родючої землі; відтак виправив визвільні листи на всіх своїх рабів - чоловіків, жінок і дітей, — посадовив їх у фургони й вирядив на прожиток у ті місця, а сам подався у верхоріччя й осівся на невеличкій відлюдній фермі, де й жив тепер зі спокійною душею та чистим сумлінням.

— Чи дали б ви притулок нещасній жінці з дитиною, що тікає од людоловів? — навпростець запитав сенатор.

— А чому ж би ні, — поважно відказав чесний Джон.

— Так я й думав, — сказав сенатор.

— А якщо хтось поткнеться за нею сюди, — промовив добродушний здоровань, випростуючись на весь свій велетенський зріст, — я вже його зустріну як годиться, будьте певні. Та ще є семеро моїх синів, усі з мене заввишки, вони теж залюбки мені підможуть. Отож вітайте тих панів і перекажіть їм, що на них тут радо чекають о будь-якій порі, - докінчив Джон і, запустивши пальці в свою буйну чуприну, що здималась на голові, мов копиця, голосно зареготав.

Бліда, знеможена, ледве жива від утоми, Еліза поволоклася до дверей, тримаючи на руках міцно заснулого хлопчика. Вайлуватий господар підніс їй до обличчя свічку і, співчутливо щось пробурмотівши, відчинив двері до невеличкого покою, суміжного з просторою кухнею, в яку вони зайшли. Тоді засвітив ще одну свічку, поставив її на стіл і обернувся до Елізи.

— Отож, голубонько, вам нема чого боятися, нехай би хоч хто сюди заявився. Я маю все, що треба до такої нагоди, — мовив він, показуючи на кілька добрячих рушниць, що висіли на стіні над коминком, — і мої друзі знають, що не поведеться тому, хто спробує забрати з цього дому гостей без моєї на те волі. А тепер лягайте і спіть собі спокійно, наче в рідної неньки.

Він вийшов і зачинив за собою двері.

— Та вона справжня красуня, — мовив він до сенатора. - Де ж пак, таким от красуням і доводиться здебільша тікати, коли вони доброчесні та порядні. Хто-хто, а я це добре знаю.

Сенатор коротенько розповів йому Елізину історію.

— Ой леле!.. Оце то так!.. — жалісливо приказував той добряга. -Бідолашна жінка! Вони женуться за нею, мов за оленицею, і все лиш за те, що вона любить свою дитину і вчинила так, як вчинила б кожна мати. Ні, скажу я вам, коли я чую про таке, мені хочеться проклинати все на світі, — мовив він, витираючи очі своєю величезною ластатою рукою.

За мить Джон одкоркував пляшку пінистого сидру і почастував сенатора.

— Вам би теж краще зостатися тут, доки розвидніє, — щиро сказав він. — Ось я зараз гукну свою стару, вона миттю влаштує вам постіль.