Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

- Премилостива сово, - ці слова я радше прочитав по її губах, аніж почув, тому що говорила вона собі під ніс. - Премилостива сово, добре, хоч ви тут, нарешті пощастило...

Я дивився, як вона розплачується з візником. Як, підхопивши саквояжі, іде до будинку; як зупиняється перед ґанком і, задерши голову, дивиться мені в очі:

- Ну? Може, ви зволите спуститися й зустріти гостю?

Я перевів подих - і зволив. За декілька хвилин Ора Шанталія сиділа у вітальні, і, присягаюся совою, її погляд був такий вимогливий, ніби це я заявився без усяких на те підстав до її затишної оселі.

- Що трапилося, пані Шанталіє? - спитав я як міг чемно.

Вона мовчала, підібгавши губи.

- Тобто нічого не трапилось, і ви просто так, старим звичаєм, розшукали мою адресу... До речі, хто вам дав її?

- У клубі, - сказала вона, ледь розтуляючи губи.

- У клубі... Так, значить, ви просто так, з доброї приязні, зважилися мене навідати?

- Чи ви коли... - сказала Ора повільно, - ви коли відчували ніби погляд у потилицю? Чийсь пильний темний інтерес?

Вона так це вимовила, що я, на свій сором, на секунду похолонув.

- Що ви маєте на увазі?

Вона сухо осміхнулась:

- Після того, як я так блискуче виконала ваше доручення... Зіграла доручену мені роль пані з камінчиками... Мені не дають спокою. Переслідують якісь незнайомці, тероризують розпитуваннями щодо цих проклятущих... Потім я виявляю, що за моєї відсутності в кімнаті хтось був, причому хазяйка присягається, що нікого не було. Потім мені мало не на голову падає цеглина... Щодня я відчуваю себе все паскудніше... Ви можете мені пояснити, до якої халепи ви мене затягнули? Під чий удар підставили? Чи це заведено серед нинішніх кавалерів - віддавати використану даму в повне розпорядження конкурентам?

- Даруйте, Оро, - пробелькотів я. - Які конкуренти?

- Вам видніше, які, - вона відкинулась на спинку крісла. - Ви сильно зашкодили мені, Хорте. Ви дуже підвели мене.

Я мовчав.

* * *

- Чому ви не розповіли мені всього одразу, Хорте?

Я роздратовано скрипнув кріслом:

- Тому що, совою присягаюся, я не думав, що у вас можуть виникнути хоч якісь ускладнення!

Ора помовчала. Усміхнулася кутиками тонкого рота:

- Ви ж відчуваєте, що ці камінчики... якою силою вони оточені. Тінню сили. Чи ви думаєте, що той, хто їх зробив, хто здатен просто ось так, заради задоволення, викрадати й змінювати людей...

- До чого тут ви? - перебив я роздратовано. - Це моє діло й мій ризик. Ви були, пробачте, всього лише... - я затнувся.

- Усього лише знаряддям, - з розумінням кивнула Ора, і в її карих очах спалахнули дві апельсинові іскринки.

Я подумки полічив до десяти.

- Барон Іл де Ятер колись урятував мені життя. Якщо хочете, ми пов'язані з ним Законом Терезів... Саме тому я зважився почати це небезпечне розслідування. Ви тут ні до чого. Я перепрошую вас, Оро, я перепрошую ось уже півтори години.

- Закон Терезів - це серйозно, - пробурмотіла вона, і я не зрозумів, насміхається вона чи ні.

Становище ставало все безглуздішим. Я зітхнув:

- Не знаю, справді не знаю, як тепер удіяти. Готовий дати вам... - я знову затнувся. Хотів сказати - "дати притулок", та все моє єство протестувало проти такого повороту подій. Хоча, кінець кінцем, я ж можу зняти їй будиночок у селі...

- Готовий надати вам захист, - вичавив я нарешті.

Моя співрозмовниця примружилася:

- Спасибі. Тільки, боюсь, вам доведеться подумати передусім про себе. Я, як ми обоє знаємо, всього лише знаряддя, гачок, а рибалка в цьому ділі - ви... Що робитимете, коли "майстер камінчиків" оголосить на вас полювання?

- Ви переплутали, Оро, - повідомив я м'яко. - У мене Заклинання Кари, а значить, дичиною автоматично стає той, на кого я розсерджуся.

* * *

Полювання...

Я повернувся поночі. Смак крові на губах, прилипле до підборіддя пір'я, ейфоричний дрож; не кваплячись підводитися на дві ноги, я терся боком об ґанок, відчуваючи на довгій звірячій морді майже людську усмішку. Як легко...

Легке поскрипування підлоги змусило мене заклякнути на місці.

Ора Шанталія стояла на порозі. Уперше я побачив її не в чорному, а в білому - в нічній сорочці. Волосся кольору вибіленої бавовни, бліде, мов посипане борошном обличчя - побачена очима звіра, жінка нагадувала хмарину, що пливе в небі.

Мої вуса настовбурчились. Шерсть стала диба; перекинутися в присутності свідків було однаково, що публічно справляти потребу.

- Я тут заснути не можу, - сказала Ора, ніби нічого й не було. - Усе думаю, як вибиратися з історії, в яку ви мене затягнули...

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!