Слава ЗСУ!

-     На кого я буду схожий, якщо порушу угоду? – спитав Гаррі Король.

-     Це – моя брудка, пане Король, - сказав Вільям. – І ті пацани, які хочуть її в мене відібрати, справді великі.

Трохи помовчавши, Гаррі важко звівся на ноги й перевальцем підійшов до великого вікна.

-     Ходіть-но сюди, хлопці, - сказав він.

В одному із закутків двору знаходився великий тупчак, який рухала пара големів. Від його рипучого колеса відходив широченний ремінь, що перетинав більшу частину двору. На протилежному кінці кілька тролів широкими лопатами перекидали на ремінь сміття з великої купи, котру, своєю чергою, поповнювали під’їжджаючі вози.

Вздовж самого ременя шерегом стояли големи, тролі й навіть кілька людей. В рухливому світлі смолоскипів вони уважно переглядали те, що проїздило повз них. Раз по раз хтось із робітників щось вихоплював і кидав у кошик поруч.

-     Риб’ячі голови, кості, ганчірки, папір… Поки що я встановив двадцять сім різних кошиків, включаючи один для срібла та золота – ви не повірите, які предмети люди часом викидають випадково. Ой, було в бабусі дві сережки в усі, одна мідна, друга срібна, дві сережки в усі^{19}… Я, бувало, наспівував це моїм дівчаткам. Мотлох типу цього вашого листка іде в кошик номер шість, «низькоякісні паперові відходи». Я продаю його в основному Бобу Хватьку з пейсят сьомої пристані.

-     І що він з ними робить? – спитав Вільям, відзначивши подумки слово «низькоякісні».

-     Виробляє туалетний папір, - сказав Гаррі. – Жінка від нього в захваті. Хоча особисто мені всі ці проміжні стадії від газети до рулона не потрібні, – він зітхнув, вочевидь не помічаючи, якого удару щойно зазнало Вільямове самолюбство. – Знаєте, часом ото я стою тут надвечір, слухаю рипіння тупчака, дивлюсь на захід сонця, і – мені не соромно зізнатися – на очі навертається сльоза.

-     Чесно кажучи, я теж ось-ось розплачуся, - сказав Вільям.

-     Шо я ще хотів сказати, хлопці… А – про того пацана, шо відібрав мою першу брудку. Я не зарюмсав, еге ж? Я знав, що в мене є хватка! Я працював далі, і знайшов чимало нових. А на свій восьмий день народження я заплатив парочці тролів, щоб вони знайшли того дурня і вибили з нього всі органічні відходи. Ви про це знали?

-     Ні, пане Король.

Гаррі Король дивився на Вільяма крізь дим. Вільям відчув, що його крутять і розглядають з усіх боків, ніби предмет, знайдений в смітті.

-     Моя молодша дочка, Герміона… Вона виходить заміж в кінці наступного тижня, - сказав Гаррі. – Буде велика вечірка. В храмі Оффлера. Хор і все таке. Я запрошую всіх віпів. Так хоче Еффі. Але вони, ясне діло, не прийдуть. Не до Гаррі-Сечі.

-     Зате «Час» зробить про це репортаж, - сказав Вільям. – З кольоровими ілюстраціями. Якщо, звісно, завтра ми не вилетимо з бізнесу.

-     Кольоровими? Ви найняли художника, еге ж?

-     Ні. У нас… свої методи, - сказав Вільям, без надії сподіваючись, що Отто говорив серйозно. Він не просто ступив на тонкий лід, а був уже в ополонці.

-     Цікаво було би побачити, - сказав Гаррі.

Він вийняв з рота сигару, замислено подивився на її кінчик і знов встромив її в рота. Після чого продовжив уважно роздивлятися Вільяма крізь дим.

Вільям раптом відчув себе вченим, котрий зустрів неписьменного, здатного думати мінімум втричі швидше за нього. 

-     Пане Король, нам справді потрібен цей папір, - сказав він, коли мовчанка стала нестерпною.

-     У тобі щось є, малий де Ворде, - сказав Король. – Коли мені треба, я купую слуг або продаю їх, але ти не схожий на слугу. Ти схожий на людину, здатну розкопати тонну лайна, щоб знайти в ньому голку. І мене це приваблює.

-     Послухайте, пане Король, чи не були б ви такі ласкаві продати нам трохи паперу за старою ціною? – сказав Вільям.

-     Не можу. Я ж вам пояснив. Угода є угода. Мені заплачено, - коротко відповів Гаррі.

Вільям відкрив рота, але Вернигора поклав руку йому на зап’ястя. Король явно збирався продовжити свою думку.

Гаррі знову підійшов до вікна і став меланхолійно дивитись на паруючі пагорби в дворі. Раптом…

-     Ох, тільки погляньте, - промовив він, відступаючи від вікна з виразом неймовірного подиву на обличчі. – Бачите того воза біля воріт?

Вони бачили.

-     Я сто разів казав хлопцям: не ставте біля самісіньких воріт вози з вантажем, уже готовим до відправки! Вкрадуть же!

Вільям міг тільки здивуватись: хто ризикне вкрасти будь-що у Короля Золотої Ріки, людини, що володіє всіма тими гарячими купами перегною? 

---

  19  Пісенька Гаррі в оригіналі: «Twinkle, twinkle, little spoon, wedding ring will follow soon» («Блищи, блищи, маленька ложечко, скоро за тобою піде й обручка»). Так Пратчетт переробив знамениту англійську колискову «Twinkle, twinkle, little star», яку пародіював ще Льюїс Керрол.