Слава ЗСУ!

— Кажи тепер, будеш танцювати, чи ні?

Дядько замість відповіді підбіг до китайця і шепнув:

— Друже, глянь через лупу на мою нещасну спину і подивися, чи підлий чаклун не попсував ударами мою поему?

Китаєць глянув через лупу на дядькову спину і болісно зойкнув:

— На жаль! Поема зробилася нечитабельною! Літери зникли під безліччю синців, рубців, подряпин, шрамів! Один брутальний чин знівечив працю багатолітнього натхнення!

— О клятий чорнокнижнику! — зойкнув дядько Тарабук. — Нехай же кара Божа впаде на тебе!

— Якщо не будеш коритися моїм наказам, — відповів безжальний Барбель, — я постараюся, щоб і решта твоїх творів зробилися нечитабельні.

Ці слова справили на дядька Тарабука таке сильне враження, що він одразу змінив своє початкове рішення:

— Я танцюватиму, — шепнув він зламаним голосом. — Я танцюватиму аж до упаду. Я принесу себе в жертву заради спасіння творів, які заслуговують на безсмертя. На жаль, я є єдиним виданням моїх власних праць, тому не можу наражати себе на такого роду небезпеку і на такого роду непоправні втрати.

Вогонь на тринозі заклуботів і спалахнув яскравіше. З його середини видобулася голосніша музика, яка наповнила звуками усю кімнату.

На знак чаклуна ми наблизились до нерухомих принцес: дядько Тарабук — до зеленої, китаєць — до золотої, а я — до блакитної. Тоді принцеси ворухнулися одночасно якимось неохочим і дивним рухом. Після чого одночасно підвелися зі своїх отоманок і похилилися до наших рамен.

Ми обійняли їх за талії і почали зачарований танець.

Зачарований мелодійними звуками палаючого вогню, я легко кружляв по кімнаті разом із моєю блакитною принцесою.

Китаєць танцював із зграбністю білочки і так швидко, що золота принцеса неначе миготіла в його обіймах.

Дядько Тарабук весь час перечіпався за зелені одежі своєї дами, але незважаючи на це танцював з великою старанністю й сумлінністю.

— Танцюйте, танцюйте! — говорив Барбель. — Танцюйте аж до упаду, а я тимчасом піду на ринок, аби купити інших невільників, які б заступили вас у разі, якщо ви сконаєте від утоми.

Чаклун вийшов з кімнати.

Полум’яна музика огорнула нас дивною охотою до танцю. Проте дядько Тарабук відчув незабаром втому. Він важко дихав і сопів. Піт градом котився йому з чола.

— Досить того танцю! — закричав він нарешті, захекавшись. — Досить того танцю! Чаклун вийшов, тож ми сміливо можемо припинити це забарне кружляння й відпочити.

Думка про відпочинок видалася переконливою і мені, і китайцю.

Ми тут же захотіли перервати танець, але — на жаль — намір наш ні до чого не привів.

Зачаровані звуки музики, яка виривалася з вогню, що палав на тринозі, лунали мимоволі й примушували до неустанного кружляння по кімнаті. Надаремно стомлений китаєць намагався погамувати свої розтанцьовані ноги! Надаремно дядько Тарабук робив квапливі зусилля, аби всістися на підлогу і таким чином зупинити біснуватий танець! Наші ноги кружляли, наче скажені, у такт зачарованої музики, і ми з жахом зрозуміли, що жодна сила не зможе стримати нашого танцювального запалу.

— Гай-гай! — заволав дядько, кружляючи щораз швидше. — Схоже, що мені судилося протанцювати весь короткий залишок мого життя! Чую, що танцюватиму аж до смерті, яка й настане незабаром внаслідок виснаження!

— О так, о так! — зойкнув китаєць, ритмічно перебираючи ногами. — Усе в нашому палаці зачароване, починаючи від танцюристок, яких ми тримаємо в обіймах, і кінчаючи ритмом музики, яка своїми нездоланними чарами оволоділа нашими душами й ногами.

Усі три принцеси танцювали мовчки, і жодна з них не проронила навіть одного словечка. Гарні їх личка теж виражали невимовну втому. Губи їхні насилу ворушилися, наче хотіли щось сказати, але не могли.

Першою відізвалася зелена принцеса, з якою танцював дядько Тарабук.

— Танцюре мій, танцюре! — заволала вона, запаморочливо кружляючи. — Знай же про те, що танцюєш ти з плакучою вербою, яку чаклун зачарував у принцесу. Ти тримаєш в обіймах плакучу вербу! Хай славен буде усякий плач на землі.

— Танцюре мій, танцюре! — заволала блакитна принцеса, що спиралась на моє рамено. — Знай же, що танцюєш ти зі струмком, зачарованим у принцесу. Ти тримаєш в обіймах струмок! Хай славен буде усякий шелест води в очеретах!

— Танцюре мій, танцюре! — заволала золота принцеса, з якою вправно кружляв китаєць. — Знай же, що танцюєш ти із золотою рибкою, зачарованою в принцесу! Ти в обіймах тримаєш золоту рибку! Хай славен буде усякий плеск хвилі!

— Я поет і нічого не маю проти того, аби тримати в обіймах плакучу вербу, — відказав дядько Тарабук, сопучи в танцювальних підскоках. — Але я був би радий, якби ти схотіла, прекрасна танцюристочко, відслонити мені таємницю того, що діється у цій зачарованій кімнаті.