Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Ага! Так от, виявляється, в чім справа! А я вже мозок намозолив роздумами. Все дуже просто. Навіщо платити людині зарплатню, якщо можна просто посадити її до тюрми, і там вона працюватиме фактично за баланду. Економіка повинна бути економною, так казав тутешній класик. Що сказати - файний спосіб заощадження коштів!

Я підвів очі, і вони несамохіть зупинилися на мереживі, що виглядало з-під форменого кітеля, а якщо бути вже зовсім чесним, то на тому, що виднілося з-під мережива.

- Треба спробувати, - немов сам до себе пробурмотів я.

- Що спробувати? - капітан Аксінья по-змовницькому нахилилася вперед, від чого краєвид перед моїми очима значно розширився.

Напевно, вона сподівалася на мою капітуляцію. Але справжній козак ніколи не піддасться жінці. Хіба що своїй.

Я відкинувся на недостатньо м’яку спинку стільця і засміявся.

- Чого іржеш? - гаркнула капітан Аксінья.

Я давно помітив, що людська брутальність часто іде від розгубленості.

- Шановна пані! Сподіваюся, що ваші допити не заважатимуть мені повноцінно відновлюватися після робочого дня, - я намагався підтримати стан розгубленості супротивника, а тому навмисне висловлювався трохи манірно.

- Що ти тут гоніш? - її голос починав бриніти справжньою люттю.

Я підвівся, даючи зрозуміти, що вважаю нашу зустріч вичерпаною і що наступна репліка буде підсумковою.

- Зізнатися в шпигунстві я завжди встигну, чи не так? Тож для початку спробую домогтися справедливого і неупередженого слідства, - і вже біля дверей додав: - А крім того, у вашому кабінеті значно тепліше, чим у камері. Не вірите, то приходьте до мене в гості.

Як вона кричала, не передати. Але закон був на моєму боці, і він однозначно встановлював, що до формального пред’явлення звинувачення допит має бути припинений на першу вимогу підозрюваного. Щоправда, у такому випадку пропорційно подовжувався й термін затримання, але в моєму випадку це не мало ніякого значення.


Дехто, можливо, скритикує моє рішення за надмірний ризик. Мовляв, що тут такого - зізнався б у шпигунстві, зате вийшов би з-під контролю Комітету Галактичної Безпеки і спокійно робив би свою справу. Але я не хотів виходити з-під контролю, бо вважав, та й тепер вважаю, що в сучасній Росії жодна важлива справа не обходиться без КГБ. Ви згодні? Отож і в нашій історії не могло обійтися без їхньої руки, чи принаймні ока, запевняю вас. А моя особиста концепція розслідування має на увазі, що впіймати тигра можна, тільки коли не боїшся завітати до його лігва.

Отже, наступного дня я рішуче відчинив двері лабораторії №9 Спеціальної дільниці Сурґутського лісового господарства, куди мене привів конвойний. Слава Богу, далеко йти не довелося, бо лабораторія за якимось дивним збігом обставин розташувалася в лівому крилі того самого будинку, де була тюрма.

- Здрастуйте, пожалуйста! - привітався я за всіма правилами російського етикету, якого нас навчали в Академії.

- Здоровенькі були! - переді мною стояв кремезний сивовусий чолов’яга в білому халаті. Він відповів українською, і вийшло так, що я дарма старався.

Розписавшись за мою голову у папірці конвоїра, сивовусий провів мене аж у кінець приміщення і відчинив прозорі двері кабінету:

- Заходь. То ти, виходить, Мамай?

- Так точно, Мамай, - співрозмовник уперто тримався української, і я автоматично відповідав так само попри те, що нам активно рекомендували не вживати рідну мову на території Росії через неадекватне ставлення місцевого населення.

- То сідай.

Я сів на підозрілий з вигляду чотириногий стілець. А де ж м’яке сидіння, де підлокітники врешті-решт? Немає на них профспілок!

- Давай знайомитися. Я - професор Гнучкошиєнков. Микола Васильович.

Від несподіванки я ледь не впав зі свого допотопного сидіння. Гнучкошиєнков? У таке просто неможливо було повірити. Я викликав у себе в голові дані з особистої справи. Микола Васильович Гнучкошиєнков, на зріст метр сімдесят п’ять, очі блакитні, вилицюватий. Свіжих фото у справі, звісно не було, але те, що я бачив перед собою, дуже нагадувало попсоване зображення з аспірантської посвідки. Сиві вуса, які тоді були чорними, залисини - що поробиш, час - не найкращий дизайнер. Але це безперечно був він. Професор Гнучкошиєнков.

Агенте Мамаю, ви ніколи не грали в рулетку? З вашим щастям варто було б спробувати. А втім, було б через що напружуватися - що то за мізер можна виграти в казино? Всього-на-всього гроші, а що важать гроші порівняно з таким от виграшем!

Я обережно, навіть ніжно потис руку, що її простягнув професор, немовби боявся, що це галюцинація, яка розвіється від першого доторку.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!