знайди книгу для душі...
Ага! Так от, виявляється, в чім справа! А я вже мозок намозолив роздумами. Все дуже просто. Навіщо платити людині зарплатню, якщо можна просто посадити її до тюрми, і там вона працюватиме фактично за баланду. Економіка повинна бути економною, так казав тутешній класик. Що сказати - файний спосіб заощадження коштів!
Я підвів очі, і вони несамохіть зупинилися на мереживі, що виглядало з-під форменого кітеля, а якщо бути вже зовсім чесним, то на тому, що виднілося з-під мережива.
- Треба спробувати, - немов сам до себе пробурмотів я.
- Що спробувати? - капітан Аксінья по-змовницькому нахилилася вперед, від чого краєвид перед моїми очима значно розширився.
Напевно, вона сподівалася на мою капітуляцію. Але справжній козак ніколи не піддасться жінці. Хіба що своїй.
Я відкинувся на недостатньо м’яку спинку стільця і засміявся.
- Чого іржеш? - гаркнула капітан Аксінья.
Я давно помітив, що людська брутальність часто іде від розгубленості.
- Шановна пані! Сподіваюся, що ваші допити не заважатимуть мені повноцінно відновлюватися після робочого дня, - я намагався підтримати стан розгубленості супротивника, а тому навмисне висловлювався трохи манірно.
- Що ти тут гоніш? - її голос починав бриніти справжньою люттю.
Я підвівся, даючи зрозуміти, що вважаю нашу зустріч вичерпаною і що наступна репліка буде підсумковою.
- Зізнатися в шпигунстві я завжди встигну, чи не так? Тож для початку спробую домогтися справедливого і неупередженого слідства, - і вже біля дверей додав: - А крім того, у вашому кабінеті значно тепліше, чим у камері. Не вірите, то приходьте до мене в гості.
Як вона кричала, не передати. Але закон був на моєму боці, і він однозначно встановлював, що до формального пред’явлення звинувачення допит має бути припинений на першу вимогу підозрюваного. Щоправда, у такому випадку пропорційно подовжувався й термін затримання, але в моєму випадку це не мало ніякого значення.
Дехто, можливо, скритикує моє рішення за надмірний ризик. Мовляв, що тут такого - зізнався б у шпигунстві, зате вийшов би з-під контролю Комітету Галактичної Безпеки і спокійно робив би свою справу. Але я не хотів виходити з-під контролю, бо вважав, та й тепер вважаю, що в сучасній Росії жодна важлива справа не обходиться без КГБ. Ви згодні? Отож і в нашій історії не могло обійтися без їхньої руки, чи принаймні ока, запевняю вас. А моя особиста концепція розслідування має на увазі, що впіймати тигра можна, тільки коли не боїшся завітати до його лігва.
Отже, наступного дня я рішуче відчинив двері лабораторії №9 Спеціальної дільниці Сурґутського лісового господарства, куди мене привів конвойний. Слава Богу, далеко йти не довелося, бо лабораторія за якимось дивним збігом обставин розташувалася в лівому крилі того самого будинку, де була тюрма.
- Здрастуйте, пожалуйста! - привітався я за всіма правилами російського етикету, якого нас навчали в Академії.
- Здоровенькі були! - переді мною стояв кремезний сивовусий чолов’яга в білому халаті. Він відповів українською, і вийшло так, що я дарма старався.
Розписавшись за мою голову у папірці конвоїра, сивовусий провів мене аж у кінець приміщення і відчинив прозорі двері кабінету:
- Заходь. То ти, виходить, Мамай?
- Так точно, Мамай, - співрозмовник уперто тримався української, і я автоматично відповідав так само попри те, що нам активно рекомендували не вживати рідну мову на території Росії через неадекватне ставлення місцевого населення.
- То сідай.
Я сів на підозрілий з вигляду чотириногий стілець. А де ж м’яке сидіння, де підлокітники врешті-решт? Немає на них профспілок!
- Давай знайомитися. Я - професор Гнучкошиєнков. Микола Васильович.
Від несподіванки я ледь не впав зі свого допотопного сидіння. Гнучкошиєнков? У таке просто неможливо було повірити. Я викликав у себе в голові дані з особистої справи. Микола Васильович Гнучкошиєнков, на зріст метр сімдесят п’ять, очі блакитні, вилицюватий. Свіжих фото у справі, звісно не було, але те, що я бачив перед собою, дуже нагадувало попсоване зображення з аспірантської посвідки. Сиві вуса, які тоді були чорними, залисини - що поробиш, час - не найкращий дизайнер. Але це безперечно був він. Професор Гнучкошиєнков.
Агенте Мамаю, ви ніколи не грали в рулетку? З вашим щастям варто було б спробувати. А втім, було б через що напружуватися - що то за мізер можна виграти в казино? Всього-на-всього гроші, а що важать гроші порівняно з таким от виграшем!
Я обережно, навіть ніжно потис руку, що її простягнув професор, немовби боявся, що це галюцинація, яка розвіється від першого доторку.
AndrewLarly 13.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
AndrewLarly 03.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
AndrewLarly 03.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором