Слава ЗСУ!

- Я хочу, Олено, хочу, щоб ти зараз довела всім, що ти сильна. Ти завжди була сильна, цілеспрямована. Покажи всім, доведи, що ти не померла разом з Назаром!

- Я б краще померла… Разом з ним.

- Олено, не можна так казати. Доведи усім, що ти краща! Ти ж краща за Карлу. Так покажи усім, що ти краща!

Олена опустила очі.

- Я хочу, щоб ти зараз перша, як завжди перша, вийшла і з блиском захистила свою роботу. Вашу з Назаром роботу! Без дурниць, без духів, без тіней. Просто робота експерта, робота професіонала! Зроби це заради мене, Олено. Бо ти єдина студентка, яка хоч щось зрозуміла з того всього, що я викладав.

Олена мовчала.

- Навіть, графиня прийде послухати.

Дівчина підвела очі.

- Так, вона телефонувала, - помітивши зацікавленість дівчини, повторив Влад Романович. - Якщо голова комісії дозволить, то вона буде з нами.

Олена посміхнулась.

- Я знаю, у тебе вийде! Доведи справу до кінця.

- Добре, - тихо промовила Олена і вийшла з кабінету.

Було близько десятої. В аудиторії зібралися студенти. Сьогодні у них був визначний день – день захисту найсерйознішої роботи в їхньому житті. Голова комісії сидів за столом і підписував якісь папери. В аудиторії було тихо. Всі студенти гортали сторінки своїх робіт, намагаючись вичитати там щось таке, що допоможе їм захиститися.

- Він прийшов, - нахилившись до Максима, прошепотіла Карла.

- Хто? – здивовано перепитав Макс, відірвавши голову від своєї роботи. – А-а-а, Остап. Ну той що.

- Може, підійдемо до нього? – посміхаючись, запитала Карла.

- І що ми йому скажемо? Що не вписали його ім‘я в роботу. Ні, якщо він сам підійде до нас, тоді і скажемо. До того ж, він, дійсно, нічого не робив, а лише заважав нам своїм базіканням.

- І то правда, - погодилась Карла.

Остап понуро пройшов по аудиторії і сів на останню парту.