Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Таємничий лицар

Кожен лицар може висвятити іншого. Дунк чував, коли ще служив зброєносцем в пана Арлана, про вояків, які купили собі лицарство послугами, погрозами чи калитою срібла. Але ще ніколи — сестриною цнотою.

— То просто байка, — прохопився Дунк. — То не може бути правда.

— Я її чув від Кірбі Піма, який божиться, що був там власною особою і на свої очі бачив те висвячення, — здвигнув плечима пан Утор. — Та байдуже, воювали його предки чи шльондрували, а з сідла він в мене вилетить хутенько та гарненько.

— Але ж за жеребом може випасти й не він.

Пан Утор підняв брову.

— Звитух поважає срібло незгірш за інших. Даю вам слово, наступним мені випаде Старий Бик, а тоді й хлопець. Чи не бажаєте на це поставити?

— В мене вже нема чого ставити.

Дунк не міг вирішити, що огидніше: те, що Слимак дає хабарі розпорядникові задля бажаної пари, чи те, що Слимак замовив собі саме його. І рішуче звівся на ноги.

— Я сказав усе, заради чого прийшов. Мій кінь та меч належать вам, а заразом і обладунок.

Слимак переплів пальці.

— Можливо, є інший спосіб. Ви ж не зовсім нездара. Маєте свої переваги. Наприклад, гепаєте на землю просто розкішно.

Пан Утор посміхнувся, заблищавши масними губами.

— Я позичу вам вашого огиря та обладунок… якщо ви вступите до мене на службу.

— Службу? — Дунк не розумів. — Яку саме службу? Зброєносця ви вже маєте. Чи вам треба поставити залогу в якомусь замку?

— Було б треба, якби я мав замка. Але ж кажу, корчми зручніші. Замки дуже дорогі в утриманні. А отже, йдеться не про замок. Служба полягатиме в тому, щоб виїхати проти мене ще на кількох турнірах — скажімо, двадцяти. Не надто складне доручення, еге ж? Матимете десяту частину від моїх виграшів. І на майбутнє обіцяю бити у ваші широкі груди, а не в голову.

— Тобто я маю їздити з вами, аби падати з коня?

Пан Утор задоволено гигикнув.

— Ви таке розкішне опудало. Ніхто зроду не повірить, що якийсь сутулий дядько з равликом на щиті може вибити з сідла такого велетня.

Він потер підборіддя.

— Але вам слід обрати інший знак для щита. Шибеник виглядає досить зловісно, та чим він має лякати? Зрештою, його схопили і стратили. Ні, треба вигадати щось лютіше. Може, ведмежу голову. Черепа. Ще краще — три черепи. Немовля, наколоте на списа. Ще треба відростити волосся і завести бороду. Що довшу, дикішу і неохайнішу, то краще. Таких місцевих забав довкола влаштовується більше, ніж ви гадаєте. Можна підняти ставки так, що заробимо досить, аби й собі драконяче яйце купити, поки…

— …поки не дізнаються, який я косорукий? Я втратив лицарію, та не лицарську честь. Беріть собі Грома і обладунок. Більше вам від мене нічого не перепаде.

— Жебракові гонор не личить, пане мій. Найнятися до мене — то не найгірша доля. Принаймні я можу навчити вас дечого про кінний герць, на якому ви зараз розумієтеся, як льоха з хліву.

— Як саме навчити? Виставляючи мене дурником на людях?

— Дурником я вас уже виставив. Але навіть дурникам не завадить інколи їсти.

Дунк відчув прагнення загасити кулаком ту посмішечку на його мармизі.

— Тепер бачу, чого ви намалювали слимака на щиті. Бо ви слизька потвора, а не лицар.

— А ви звичайнісінький бовдур. Ви справді такий сліпий, що впритул не бачите небезпеки? — Пан Утор відставив келиха. — Ви хоч розумієте, чому я вдарив вас саме туди, пане?

Він підвівся і легенько торкнувся Дункових грудей посередині.

— Адже збити вас на землю так само легко, якщо спрямувати коронку, приміром, сюди. Голова — менша ціль, вдарити туди важче… зате легше вбити. А мені саме за те й заплатили.

— Заплатили?! — Дунк аж сахнувся. — Ви про що?

— Шість драконів виплачено заздалегідь, чотири обіцяно по вашій смерті. Жалюгідні гроші за життя лицаря. Будьте вдячні за жадібність замовника. Якби дали більше, я б пробив списом зорову щілину вашого шолома.

Дункові знову запаморочилося у голові. «Навіщо комусь платити за мою смерть? Я нікому в Білостін’ї не заподіяв зла.» Щоправда, була на світі одна людина, яка люто бажала йому смерті — Яйків брат Аеріон. Але Ясний Принц сидів у вигнанні за вузьким морем.

— Хто ж вам заплатив?

— Золото приніс пахолок на світанку, невдовзі після того, як розпорядник забави вивісив жеребкування. Обличчя він ховав під каптуром, імені хазяїна не називав.

— Але за віщо? — допитувався Дунк.

— Я не питав. — Пан Утор знову наповнив келиха. — Гадаю, ви маєте більше ворогів, ніж думаєте, пане Дункане. А чому б ні? Дехто каже, що саме з вас почалися наші біди.

Дунк відчув на серці холод.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!