Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

У повітрі відчувався слабкий запах озону. Жінка зазирнула в отвір. Фреонові трубки й досі вивергали клуби пари, підсві-ченої червоними лампочками аварійного освітлення, надривно, верескливо гуділи генератори — тоді Сюзанна здогадалася, що увесь відділ перейшов на аварійне живлення. Крізь туман вона розгледіла Стретмора, який стояв на майданчику внизу. Перехилившись через поруччя, він вдивлявся в глибини гуркотливої шахти «Транскоду».

— Командире!

Та він не відповів.

Сюзанна ступила на драбинку. Гаряче повітря з підземелля хлинуло їй під спідницю. Сходинки були слизькі від конденсату. Жінка обережно спустилася на ґратчастий майданчик.

— Командире!

Стретмор не обернувся, він стояв і далі витріщався вглиб шахти. На його обличчі вона прочитала відсторонений вираз шоку. Сюзанна простежила за його поглядом через поруччя. Якусь мить їй не було видно нічого, окрім клубів пари. І раптом вона побачила. Побачила обриси тіла. Шістьма поверхами нижче. На якусь дещицю секунди воно виринуло з пасм пари. І знову зникло... І знову з’явилося — переплетена маса вивернутих людських кінцівок лежала під ними на глибині дев’яносто футів. То був Філ Картукян. Його тіло, розпростерте на гострих залізних ребрах головного генератора, було чорне й обвуглене. Впавши вниз, воно призвело до короткого замикання системи електроживлення шифрувального відділу.

'Га наймоторошнішим видінням з усіх був не Картукян, а інший чоловік, що, пригнувшись, ховався в напівтемряві посередині довгих сходів. Цю мускулисту фігуру неможливо було силутати ні з ким іншим. То був Ґреґ Ґейл.

РОЗДІЛ 58


— Меґан належить моєму другові Едуардо! Тримайся від неї подалі! — заверещав панк.

— А де вона? — спитав Бекер, і серце його несамовито закалатало.

— Пішов ти в сраку!

— Це надзвичайно важливо! — відрізав Бекер і схопив малого за руку. — Вона має перстень, що належить мені. Я їй заплачу. Багато грошей.

Двомасний спочатку закляк, а потім вибухнув істеричним сміхом.

— Ти хочеш сказати, що отой гидотний гівняний шматочок золота — твій?

Очі Бекера схвильовано розширилися.

— А ти його бачив?

Двомасний хитро кивнув.

— А де він тепер? — різко спитав Девід.

— Гадки не маю, — хихикнув малий. — Меґан приходила сюди й хотіла його прилаштувати.

— Тобто вона намагалася продати його?

— Не переймайся, чоловіче, у неї нічого не вийшло. Ти ані біса не тямиш у коштовностях і маєш поганий смак.

— А ти певен, що його ніхто не купив?

— За кого ти мене маєш? Щоб хтось купив оте лайно за чотириста баксів? Я сказав їй, що дам п’ятдесят, але вона хотіла більше. їй треба було забронювати квиток на літак.

Бекер відчув, як кров відхлинула у нього від обличчя.

— Куди ж?

— Та до отого довбаного Конектикуту, — відрізав Двомасний. — Еді сам не свій від горя.

— Кажеш — Конектикут?

— Ти що — глухий? Так, Конектикут. Повертається до матусі й татка. До їхнього маєтку в передмісті. Вона страшенно обламалася з родиною, у якої мешкала за домовленістю тут, в Іспанії. У них навіть води гарячої не було.

У Бекера до горла підкотився клубок.

— А коли вона відлітає?

Двомасний підкотив очі.

— Коли? — Він розсміявся. — Вона вже давно поїхала звідси. Подалася до аеропорту години дві тому. То — найкраще місце сплавити перстень — багаті туристи і всяка інша срань. Як тільки вона матиме на руках гроші, відразу ж полетить.

Тупий біль простромив Девідові груди. «Це вже починає скидатися на поганий жарт», — подумалося йому. Бекер помовчав, а потім спитав:

— А як її прізвище?

Двомасний на мить замислився — і стенув плечима.

— А на який рейс вона збиралася потрапити?

— Меґан щось казала про «Очманілий аероплан».

— «Очманілий аероплан»?!

— Еге ж. Турне на вихідні без перерви на сон: Севілья, Мадрид та Ля Гвардія. Через те, що спати нема коли, його ще звуть «червонооке турне». Студенти та школярі літають цим рейсом, бо він дешевий. Сидять собі у хвості літака, смалять чинарики з маріхуаною і чманіють. Тому він і зветься «Очманілий аероплан».

— Клас! — простогнав Бекер і пригладив волосся. — А о котрій вирушає цей рейс?

— Рівно о другій ранку кожної суботи. Мабуть, вона вже десь над Атлантикою.

Бекер поглянув на годинник — 1:45, і розгублено повернувся до малого.

— Ти сказав, що рейс о другій ранку?

Панк кивнув і розсміявся.

— Схоже, що ти облажався, чоловіче.

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!