Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Де зупинишся? Може, у мене? На мансарді є вільна кімната. Навіщо тобі до трактирників пертися? Обдеруть як липку, розбійники. Побалакаємо, розповіси, що у світі чути.

— Охоче. А що на це твоя Лібуше? Останнього разу, я помітив, вона була не надто прихильна до мене.

— У моєму будинку баби ні гугу. Але так, між нами, постарайся не робити при ній того, що недавно викинув за вечерею.

— Ти маєш на увазі, коли я запустив виделкою в пацюка?

— Ні. Я маю на увазі, що ти в нього влучив, хоча було темно.

— Я думав, буде кумедно.

— Воно й було. Тільки не роби цього при Лібуше. Слухай, а ця… як там її…Кікі…

— Кікімора.

— Вона тобі для чогось потрібна?

— Цікаво, для чого б? Якщо нагороди не буде, можеш викинути її на смітник.

— А знаєш, це думка. Агов, Карелько, Боргу, Носикамене! Є там хто?

Увійшов міський стражник з алебардою на плечі, з гуркотом зачепивши вістрям за притолоку.

— Носикамене,— сказав Кальдемейн,— прихопи кого-небудь на підмогу, забери від хати осла разом з тією мерзотою, що вкрита попоною, відведи за хліви й утопи в гнойовій ямі. Втямив?

— Угу… Слухаюся… Тільки, пане війте…

— Чого ще?

— Може, перш ніж утопити…

— Ну?

— Показати її метру Іріону? А раптом вона йому віщось згодиться?

Кальдемейн ляснув долонею по столу.

— А ти не дурень, Носикамене. Слухай, Геральте, може, наш міський чаклун відвалить тобі чого за це падло? Рибалки приносять різних чудовиськ, восьминогів там, крабалонів, каракатів, на цьому багато заробили. А ну, пішли у вежу.

— Розбагатіли? Власного чаклуна завели? Назавжди або тимчасово?

— Назавжди. Метр Іріон. Уже рік як у Блавікені. Сильний маг, Геральте, одразу видно.

— Не думаю, щоб ваш сильний маг заплатив за кікімору,— поморщився Геральт.— Наскільки мені відомо, вона на еліксири не годиться. Думаю, Іріон тільки вичитає мене. Ми, відьмаки, не надто дружимо із чарівниками.

— Ніколи не чув, щоб метр Іріон кого-небудь вилаяв. Що заплатить, не обіцяю, але спробувати не завадить. На болотах таких… цих, кікімор, може бути багато. І що тоді? Нехай чаклун огляне її й на випадок чого наведе на драговини які-небудь чари абощо.

Відьмак ненадовго задумався.

— Ну що ж, один-нуль на твою користь, Кальдемейне. Ризикнемо. Де моя шапка?

2

Вежа, складена із гладко обтесаних ґранітних блоків, увінчана кам'яними зубцями, виглядала цілком імпозантно, піднімаючись над побитими дахами будинків і напіврозваленими покрівлями халуп.

— Бачу, обновив,— сказав Геральт.— Чарами, чи вас на роботи зігнав?

— В основному чарами.

— Який він, цей ваш Іріон?

— Цілком нормальний. Людям допомагає. Але пустельник, мовчун. Майже не вилазить із вежі.

На дверях, прикрашених розетою і інкрустованих світлим деревом, висіла величезна стукалка у формі плоскої лупатої риб'ячої голови, що тримала в зубастій пащі латунне кільце. Кальдемейн, видно, знайомий з дією механізму, підійшов, відкашлявся й проговорив:

— Вітає війт Кальдемейн, що з'явився до метра Іріона в справі. З ним вітає також відьмак Геральт з Ривії, що також явився у справі.

Довгий час нічого не відбувалося, нарешті риб'яча голова, поворухнувши зубастими щелепами, випустила хмару пари.

— Метр Іріон не приймає. Ідіть, добрі…

— Я не добра людина,— голосно перервав Геральт.— Я відьмак. А он там, на ослові, лежить кікімора, яку я вбив неподалік від містечка. Будь-який чарівник-резидент зобов'язаний піклуватися про безпеку району. Метру Іріону ні до чого робити мені честь бесідою, і він не зобов'язаний мене приймати, коли така його воля. Але кікмору нехай огляне й зробить відповідні висновки. Носикамене, розкрий кікімору й звали її тут, біля самих дверей.

— Геральте,— тихо сказав війт.— Ти-то поїдеш, а мені тут доведеться…

— Ходімо, Кальдемейне. Носикамене, вийми палець із носа й роби що велять.

— Зараз,— проговорила стукалка зовсім іншим голосом.— Геральте, це справді ти?

Відьмак тихо вилаявся.

— Ну, зануда! Так, справді я. Ну й що з того, що це справді я?

— Підійди ближче до дверей,— вимовила стукалка, випускаючи хмарину пари.— Один. Я тебе впущу.

— А як з кікіморою?

— Побий її грім. Я хочу поговорити з тобою, Геральте. Тільки з тобою. Вибачте, війте.

— Та чого вже там, метре Іріоне,— махнув рукою Кальдемейн.— Бувай, Геральте. Побачимося пізніше. Носикамене! Потвору до гнойової ями!

— Слухаюся!

Відьмак підійшов до інкрустованих дверей, вони злегка відкрилися, рівно настільки, щоб він міг протиснутися, і відразу закрилися, залишивши його в повній темряві.

— Егей!— крикнув він, не приховуючи роздратування.

— Готово,— відповів дивно знайомий голос…

Враження було настільки несподіваним, що відьмак похитнувся й витягнув руки в пошуках опори. Опори не було.

Сад цвів білим і рожевим, повітря було напоєне ароматом дощу. Небо перетинала багатобарвна веселка, зв'язуючи крони дерев з далеким блакитнуватим ланцюгом гір. Будиночок посередині саду, маленький і скромний, потопав у мальвах. Геральт глянув під ноги й побачив, що стоїть до коліна в тим’яні.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 16.

Останній коментар

Admin 15.09.2022

повністю (здається)


Дмитро 15.09.2022

Питання, ця книга перекладена повністю чи
скорочено?


Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Додати коментар