Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Прекрасна промова,— чаклунка схрестила руки на грудях.— Зворушлива й патетична. Шкода тільки, марна. Жовтець мені потрібен і залишиться тут.

— Він уже одного разу зіткнувся з тим, кого ти маєш намір сюди притягти,— Геральт указав на зображення на підлозі.— Коли ти закінчиш і притягнеш сюди джина, то незалежно від твоїх обіцянок Жовтець постраждає, можливо, ще більше. Адже тебе цікавить та істота із пляшки, вірно? Ти маєш намір заволодіти ним, змусити служити собі? Не відповідай, я знаю, мені начхати на це. Роби що хочеш, притягни хоч десяток демонів. Але без Жовтця. Якщо ти підставиш Жовтця, це вже не буде чесною угодою, Йєннефер, і ти не маєш права за таку вимагати плати. Я не допущу…— він осікся.

— Мене цікавило, коли ж ти нарешті відчуєш,— хихикнула чарівниця.

Геральт напружився, зібрав всю свою волю, до болю стиснувши зуби. Не допомогло. Його немов паралізувало, він раптом перетворився в кам'яну статую, у вкопаний в землю стовп. Не міг ворухнути навіть пальцем у черевику.

— Я знала, що ти зумієш відбити чари, кинуті відкрито,— сказала Йєннефер.— Знала також, що, перш ніж почнеш що-небудь робити, ти постараєшся прихилити мене до себе красномовством. Ти базікав, а навислі над тобою чари діяли й потроху ламали тебе. Тепер ти можеш тільки говорити. Але тобі вже немає потреби мені подобатися. Я знаю, ти красномовний. І не треба продовжувати, це тільки знизить ефект!

— Хіреадан… — ледве проговорив він, усе ще намагаючись боротися з магічним паралічем.— Хіреадан зрозуміє, що ти щось замислюєш. Зрозуміє швидко, запідозрить у будь-який момент, тому що не довіряє тобі. Він не довіряв із самого початку…

Чарівниця повела рукою. Стіни кімнати затуманилися й набули одноманітної мутно-сірої барви. Зникли двері, зникли вікна, зникли навіть порохняві фіранки й засиджені мухами картинки на стінах.

— Ну й що, якщо Хіреадан зрозуміє?— зловісно поморщилася вона.— Поспішить на допомогу? Крізь мій бар'єр не пройде ніхто. Але, запевняю тебе, Хіреадан нікуди не побіжить, не зробить нічого мені на шкоду. Нічого. Він зачарований мною. Ні, справа не в чорнокнижництві, я не причаровувала його. Звичайна хімія організму. Він закохався в мене, дурень. Ти не знав? Він навіть хотів викликати Бо на двобій, уявляєш? Ельф, а ревнивий. Таке зустрічається рідко. Геральте, я не випадково вибрала цей будинок.

— Бо Берран, Хіреадан, Еррділь, Жовтець. Дійсно, ти йдеш до мети найпрямішим шляхом. Але мною, Йєннефер, не скористаєшся.

— Скористаюся, скористаюся,— чарівниця встала з ліжка, підійшла, старанно обходячи накреслені на підлозі знаки.— Я ж сказала, ти мені дещо винен за лікування поета. Так, дріб'язок, невелику послугу. Після того, що я зараз збираюся зробити, я відразу ж зникну з Ринди, а в мене в цьому містечку ще є деякі… неоплачені борги, назвемо це так. Деяким людям я тут дещо пообіцяла, а я завжди виконую обіцянки. Однак, оскільки сама я не встигну, ти виконаєш мої обіцянки за мене.

Він боровся, боровся щосили. Марно.

— Не смикайся, відьмаче,— єхидно посміхнулася вона.— Марно. У тебе сильна воля й гарна опірність магії, але зі мною й моїми заклинаннями ти помірятися не в змозі. І не ламай комедію. Не намагайся скорити мене демонстрацією своєї непохитної й гордої мужності. Ти тільки самому собі здаєшся непохитним і гордим. Заради друга ти зробив би все й без чарів, заплатив би будь-яку ціну, вилизав би мені туфлі. А може, і ще дещо, якщо б мені раптом заманулося повеселитися.

Він мовчав. Йєннефер стояла, посміхаючись і граючись пришпиленою до оксамитки обсидіановою зіркою, що іскрилася діамантами.

— Уже в спальні Бо,— продовжувала вона,— перекинувшись із тобою декількома словами, я зрозуміла, хто ти такий. І знала, якою монетою взяти з тебе плату. Розрахуватися за мене в Ринді міг би кожен, наприклад той же Хіреадан. Але зробиш це ти, тому що ти повинен мені заплатити. За вдавану зарозумілість, за холодний погляд, за саркастичний тон. За думку, начебто ти можеш стояти віч-на-віч із Йєннефер з Венгербергу, вважати її самозакоханою нахабою, розважливою відьмою й одночасно витріщатися на її намилені груди. Плати, Геральте з Ривії!

Вона схопила його обома руками за волосся й палко поцілувала в губи, уп’явшись в них, немов вампір. Медальйон на шиї засмикався. Геральту здалося, що ланцюжок коротшає й стискає горло, мов гаррота. У голові блиснуло, у вухах дико зашуміло. Фіалкові очі чарівниці зникли, і він поринув у пітьму…

Геральт стояв на колінах. Йєннефер зверталася до нього м'яким, ніжним голосом.

— Запам'ятав?

— Так, пані.

Це був його власний голос.

— То йди і виконай моє доручення.

— Слухаюся, пані.

— Можеш поцілувати мені руку.

— Дякую тобі, пані.

Він поповз до неї, не піднімаючись із колін. У голові гуділи десятки тисяч бджіл. Її рука розливала аромат бузку й аґрусу… Бузку й аґрусу… Спалах. Пітьма.

Балюстрада, сходи. Обличчя Хіреадана.

— Геральте! Що з тобою? Геральте, ти куди?

— Я повинен… — його власний голос.— Повинен іти…

— О боги! Гляньте на його очі!

Обличчя Вратимира, перекручене здивуванням. Обличчя Еррділя. І голос Хіреадана.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар