Слава ЗСУ!

— Хай трошки виглядає нога, — шепоче жертва корабельної аварії. — Готово? Відійди! Ейбе, давай!

Ейб крутонув ручку. Але світло не засвітилось. Із моря здійнялися хиткі тіні й посуваються до Лі. Грета затуляє рукою уста, щоб не крикнути.

— Лі! —кричить містер Ейб. — Лі, тікай!

— Ніжж! Ц-ц-ц. Лі. Лі. Ейб!

Хтось клацає запобіжником револьвера.

— Не стріляти, бісові душі! —сичить капітан.

— Лі! —кричить Ейб і пускає ручку апарата.— Джуді, світло!

Лі повільно, млосно підводиться і здіймає руки до пеба. Легенький пеньюар сповзає з її пліч. Тепер на піску стоїть біла-біла Лілі з граційно піднятими над головою руками: адже так поводяться жертви корабельних аварій, опритомнівши. Містер Ейб хапається шалено крутити ручку.

— Джуді, світло, бодай тобі!

— Ц-ц-ц.

— Ніжж. Ніжж.

— Ей-бе!

Чорні тіні коливаються й кружляють навколо білої Лі. Стривайте, стривайте, це вже пе гра! Лі вже не здіймає рук над головою, а щось відпихає від себе й вищить:

— Ейбе, Ейбе, воно мене хапає!

В ту мить засвічується сліпуче світло, Ейб щодуху крутить ручку, а Фред і капітан з револьверами біжать до Лі, що сидить павпочіпки й тіпається з переляку. В різкому світлі видно також, як десятки, сотні довгих темних тіней прожогом утікають до моря. Два матроси накидають сітку на одну з тих тіней. Грета, зомліла, падає додолу, мов лантух. Ляскають два чи три постріли, в море щось гучно шубовстає, два матроси з сіткою лежать на якійсь істоті, що звивається й борсається під ними,— і враз світло в руці Джуді гасне.

Капітан засвічує кишеньковий ліхтарик.

— Дитино моя, з вами нічого не сталося?

— Воно мене схопило за ногу! —скиглить любонька.— Фреде, як це було жахливо!

Ось підбіг і містер Ейб зі своїм ліхтариком.

— Розкішно виходило, Лі,— кричав він. — Якби тільки Джуді раніше засвітила!

— Воно не засвічувалось, — озивається Джуді.— Правда, Фреде?

— Джуді боялась, — виправдовує її Фред. — Слово честі, вона не навмисне так зробила, хіба ні, Джуді?

Джуді образилась; а тим часом підійшли і два матроси, тягнучи за собою в сітці якесь створіння, що борсалось, мов велика рибина.

— Ось маєте його, капітане. Живе.

— Чортяка, бризкало на нас якоюсь отрутою. У мене всі руки в пухирях, сер. І пече, як вогонь.

— До мене воно теж торкалося, — запхикала міс Лі.— Присвіти, Ейбе! Подивися, чи нема тут пухиря.

— Ні, нема нічого, любонько,— заспокоїв її Ейб; він насилу стримався, щоб не поцілувати того місця над коліном, яке стурбовано терла рукою любонька.

— Ой, яке воно холодне було! Бр-р-р! —поскаржилась Лі.

— Ви загубили перлину, міс, — сказав один із матросів і подав їй кульку, яку підняв з піску.

— Боже! Ейбе! —скрикпула міс Лі. — Вони знову приносили мені перли! Ідіть сюди шукати перлів! Тут повно перлів, що ці бідолашечки нанесли! Правда, вони чарівні, Фреде? І ось перлина! І ось!

Три ліхтарики спрямували світляні кружала на землю.

— Я знайшов одну! Величезну!

— Це моя! —гукнула любонька Лі.

— Фреде,— крижаним тоном покликала Джуді.

— Зараз, — озвався Фред, що лазив по піску рачки.

— Фреде, я хочу вернутись на яхту!

— Хай тебе хтось відвезе,— заклопотано порадив Фред. — Сто чортів, оце номер!

Троє чоловіків і міс Лі й далі повзали по піску, немов великі світляки.

— Ось іще три перлини, — озвався капітан.

— Покажіть, покажіть, — у захваті завищала Лі й навколішки метнулась до нього. В ту мить спалахнув магній і заскрекотів кіноапарат.

— Ну, все, ви вже на плівці, — мстиво оголосила Джуді. — Буде сенсаційний знімок для газет. «Компанія американців шукає перлів!». «Морські ящери кидають перлами в людей!»

фред сів.

— їй же богу, Джуді правду каже. Це треба пустити в газети!

Сіла й Лі.

— Джуді, ти золото! Зніми нас іще раз, тільки спереду!

— Так ти багато втратила б, рибонько,— відказалл Джуді.

— Шукаймо, шукаймо! —нагадав містер Ейб.— Приплив починається!

У темряві над водою ворухнулася чорна тінь.

— Он! Он! —вереснула Лі.

Три ліхтарики обернулись у той бік. Але там була тільки Грота, що повзала па колінах і шукала помацки перлів.

Лі держала на колінах капітанів кашкет із двадцять однією перлиною. Ейб наливав, а Джуді крутила грамофон. Над вічним шумом моря простилалась безкрая зоряна ніч.

— То який же дамо заголовок? — допитувався Фред. — «Дочка промисловця з Мілуокі знімає на плівку викопних плазунів».