Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Наша мова дуже легка. I чим далі на Захід, тим вона легша й безцеремонніша.

Gran Maestro приніс сніданок, і навіть з-під срібних покришок до них долинули пахощі смаженої грудинки й нирок, змішані із ледь чутним духом грибів.

— Виглядає все це просто чудово,— сказала дівчина.— Дякую вам, Gran Maestro. Хочеш, я буду говорити по-американському? — спитала вона полковника.— Ану, друзяко, вали все сюди! — гукнула вона, штрикнувши рукою, наче рапірою.— Знамените їдло!

Gran Maestro відповів:

— Дякую, пані.

— Як краще сказати, «їдло» чи «жертя»? — спитала дівчина в полковника.

— Однаково.

— А на Заході так говорили, коли ти був малий? Що там кажуть за сніданком?

— Сніданок подавав сам кухар. Він казав: «Ану трощіть, сучі діти, а то викину все в помийницю!»

— Треба запам'ятати на майбутнє. Коли до нас приїде англійський посол із своєю нудною дружиною, я підучу лакея, й він оголосить: «Ану трощіть, сучі діти, а то викину все в помийницю!»

— Гостей наче вітром змете,— сказав полковник.— Зате експеримент буде цікавий!

— Навчи мене, що сказати по-справжньому, по-американському, отому рябому, якщо він тільки з'явиться. Я тихенько шепну йому на вухо, ніби призначаю побачення, як колись робили дами.

— Це залежить від того, який у нього буде вигляд. Коли дуже кислий, шепни йому: «Гей, Маку! А ще хвалився, мовляв, я хлопець хоч куди!»

— Чудово!— вигукнула вона і повторила фразу, наслідуючи Іду Люпіно. — А можна це сказати Gran Maestro?

— Чом ні!

Той підійшов і чемно нахилився до них.

— Гей, Маку! А ще хвалився, мовляв, я хлопець хоч куди! — вигукнула дівчина.

— А й справді,— відказав Gran Maestro.— Спасибі, що ви так одверто нагадали мені про це.

— А коли той тип прийде і ти захочеш поговорити з ним після того, як він поснідає, шепни йому на вухо: «Витри з бороди яєчню, Джеку, та вимітайся геть!»

— Я запам'ятаю і потренуюся дома.

— А що ми робитимемо після сніданку?

— Може, піднімемось нагору й роздивимося портрет при денному світлі: а що, як він нічого не вартий, я хочу сказати — не гарний.

— Ходімо,— сказав полковник.

Розділ XXVII

Полковник боявся застати розгардіяш у своєму номері, але, на щастя, його вже прибрали.

— Ану стань поряд, — сказав він. I, похопившись, додав: — Будь ласка!

Вона стала коло портрета, і полковник поглянув на них з того місця, звідки дивився вночі.

— Годі й порівнювати,— сказав він.— Я не кажу про схожість. Дуже схожі.

— А ти що, хотів нас порівняти? — спитала дівчина, закинувши голову: на ній був той самий чорний светр, що й на портреті.

— Та ні. Але вчора ввечері і рано-вранці я розмовляв з портретом, наче з тобою.

— Дуже мило! Виходить, з нього була якась користь.

Вони тепер уже лежали на ліжку, і дівчина спитала:

— Тb ніколи не зачиняєш вікон?

— Ні. А ти?

— Лише тоді, коли йде дощ. Виходить, ми схожі.

— Не знаю. Ми не мали доброї нагоди це перевірити.

— Ми взагалі ні на що не мали доброї нагоди. Та хай там як, а все-таки я знаю тебе.

— Ну, а що це тобі дало? — спитав полковник.

— Я над цим не замислювалася. Та, мабуть, щось краще; ніж звичайно дає.

— Отож. На цьому й зупинимось. Хоч я й не звик задовольнятися малим, але іноді доводиться.

— А що тебе засмучує найбільше?

— Коли мені наказують,— відказав він. — А тебе?

— Ти.

— Я не хочу засмучувати тебе. Я частенько бував найпослідущим сучим сином. Але ще нікому не завдавав горя.

— Окрім мене, горе моє.

— Гаразд,— сказав він,— Нехай буде так.

— Дуже мило, що ти розумієш. Ти сьогодні добрий. Мені соромно, що у нас так виходить... Обійми мене, будь ласка, дуже міцно і не говорімо та й не думаймо про те, що все могло б бути інакше.

— Це, доню, якраз одна з небагатьох речей, які я вмію.

— Ти вмієш багато, багато чого. Не кажи так.

— Авжеж,— сказав полковник. — Умію наступати, вмію відступати, а ще що?

— Ти розумієшся на картинах, на книжках і на житті.

— Це ж дуже просто! Дивись на картини без упереджень, читай книжки чесно і живи, як живеться.

— Не скидай, будь ласка, френча.

— Добре.

— Ти завжди слухаєшся, коли я кажу «будь ласка».

— Бувало, я слухався і без цього.

— Не дуже часто.

— Не дуже,— признався полковник.— «Будь ласка» — дуже милі слова.

— Будь ласка, будь ласка, будь ласка!

— Per piacere — це означає «будьте ласкаві». Шкода, що ми не можемо завжди розмовляти по-італійському.

— Можемо, але тільки в темряві. Хоч є такі слова, які краще звучать по-англійському. «Я кохаю тебе, моя остання, справжня і єдина любове»,— процитувала вона.— «Коли бузок востаннє цвів у нас в садку», «З колиски, що гойдається невпинно», «Ану трощіть, сучі діти, а то викину все в помийницю!» Тобі це більше подобається іншою мовою, Річарде?

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!