Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Ти щось надумав, — мовив він байдуже, гострячи меча далі.

— Скоріше плекаю надію, — відповів Тиріон. — Кину кості ще один раз.

— Поставивши на кін наші життя?

Тиріон здвигнув плечима.

— А що робити?

Він нахилився над вогнем і зрізав з кізки тонкий шар м’яса.

— А-а-а, — простогнав він задоволено, жуючи свій шматок. Підборіддям потекло сало.

— Трохи жорсткіше, ніж я звик, і приправ не вистачає, та я не стану занадто вередувати. Якби ми зараз були в Соколиному Гнізді, я б танцював понад прірвою за миску вареної квасолі.

— А все ж ти віддав наглядачеві гаманець золота, — зазначив Брон.

— Ланістери завжди платять борги.

Навіть Морд ледве повірив, коли Тиріон кинув йому свого шкіряного гаманця. Очі тюремника зробилися схожі на варені яйця, коли він розплутав шворку і побачив блиск золота.

— Срібло я залишив собі, — мовив до нього Тиріон з кривою посмішкою, — але золото пообіцяв тобі, тож ось воно.

Там було більше грошей, ніж такий собі Морд міг сподіватися заробити за ціле життя знущань з бранців.

— І пам’ятай, що я тобі казав — то тільки передобідок. Якщо втомишся від служби в пані Арин, з’явися до Кастерлі-на-Скелі. Там отримаєш решту того, що я тобі заборгував.

Зронюючи золоті дракони з обох рук, Морд упав на коліна і пообіцяв, що неодмінно з’явиться.

Брон вийняв ножа, зняв страву з вогню і почав зрізати товсті шматки підгорілого м’яса з кістки, поки Тиріон вичистив два окрайці черствого хліба, аби правили за миски.

— Якщо ми таки дістанемося річки, що будеш робити? — запитав найманець, пораючись із м’ясом.

— Ну, спершу мені треба повію, перину і глек вина, — Тиріон простягнув свого окрайця, і Брон наклав у нього м’яса. — А тоді, гадаю, поїду до Кастерлі-на-Скелі або до Король-Берега. Я конче потребую відповіді на питання про один такий собі кинджал.

Сердюк пожував і ковтнув.

— То ти казав правду? Ніж не твій?

Тиріон слабко усміхнувся.

— А що, хіба я схожий на брехуна?

Поки вони набивали кендюхи, вийшли зірки, і над горами з’явився півмісяць. Тиріон простелив на землі шкуру сутінькота і простягся, підклавши сідло за подушку.

— Наші друзі не надто поспішають.

— На їхньому місці я б стерігся, — мовив Брон. — Чого б це ми так виставлялися, якщо не заманити їх до пастки?

Тиріон засміявся.

— Тоді ще треба заспівати, і вони накивають п’ятами від жаху.

Він почав висвистувати пісеньку.

— Ти божевільний, курдупелю, — зазначив Брон, вичищаючи під нігтями ножем.

— Де твоя любов до музики, Броне?

— Якщо ти так прагнеш музики, то взяв би собі того співця за поборника.

Тиріон вишкірився.

— То було б препотішно. Так і бачу, як співець відганяє пана Вардіса своїми цимбалами.

Він знову засвистів.

— Знаєш цю пісню? — запитав він.

— Її почуєш по усіх шинках, корчмах та бардаках.

— Вона мирійська. Називається «Пори мого кохання». Гарна і сумна, якщо розумієш слова. Перша дівчина, з якою я був у ліжку, співала її мені. Відтоді й не можу викинути з голови.

Тиріон поглянув на небо. Ніч була ясна і холодна, зорі кидали донизу на гори яскраве і безжальне, як правда, сяйво.

— Я зустрів її такої самої ночі, — почав він раптом. — Ми з Хайме поверталися з Ланіспорту, коли почули крик, а тоді й вона сама вибігла на дорогу. По п’ятах за нею, погрожуючи, мчали двоє. Мій брат оголив меча і кинувся за ними, а я тим часом спішився, аби потурбуватися про дівчину. Вона була хіба що на рік старша, мала темне волосся, стрункий стан і таке обличчя, яке зводить з розуму. Принаймні мене звело. Хамського роду, заморена голодом, невмивана… але чарівна. Розбійники наполовину зідрали ті жалюгідні лахи, що на ній були, тож я накинув на неї свого кунтуша, поки Хайме ганявся за ними лісом. Коли він повернувся, я вже дізнався її ім’я та історію. Вона була дочка дрібного чиншовика, сирота, бо батько помер від лихоманки, і йшла шукати долі… сама не знала куди.

— Хайме трохи не гриз землю, так хотів уполювати розбійників. Нечасто хтось смів зазіхати на подорожніх так близько від Кастерлі-на-Скелі, і він сприйняв той напад за особисту образу. Проте дівчина була надто налякана, щоб відсилати її кудись саму. Я запропонував довезти її до найближчої корчми і погодувати, поки брат зганяє до Скелі за допомогою.

— Вона була найголоднішою істотою, яку я бачив за життя. За розмовою ми разом строщили двох цілих курчат і половину третього, запивши глеком вина. Мені було тринадцять років, вино добряче вдарило у голову. Не пам’ятаю, як і опинився з нею в ліжку. Вона соромилася, а я ще більше. Не знаю і вже не дізнаюся, звідки в мене стало на те хоробрості. Коли я зірвав її вінця, вона заплакала, та потім поцілувала мене і заспівала цю пісеньку. І ще до ранку я був у неї закоханий.

Попередня
-= 193 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар