Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Прошу тебе, Роберте. Якщо ти мене любиш. Якщо любив мою сестру. Благаю тебе.

Король довго дивився на них усіх, тоді перевів очі на дружину.

— Кат тебе візьми, Серсея, — з ненавистю вимовив він.

Нед підвівся, лагідно виплутавшись із зсудомлених Сансиних рук. До нього раптом повернулася уся втома останніх чотирьох днів.

— Тоді зроби це сам, Роберт, — мовив він холодно і гостро, наче ножем різав. — Май хоча б мужність зробити це сам.

Роберт глянув на Неда понурими порожніми очима і мовчки вийшов. Коли його важкі, мов свинець, кроки завмерли вдалині, у палаті запала тиша.

— Де лютововк? — запитала Серсея Ланістер, коли її чоловік пішов. Поруч із нею шкірився принц Джофрі.

— Звіра припнуто ланцюгом коло брами, ваша милість, — неохоче відповів пан Барістан Селмі.

— Пошліть по Ілина Пейна.

— Ні, — мовив Нед. — Джорі, відведи дівчат до їхніх кімнат і принеси мені Лід.

Слова гірчили у роті, наче жовч, та він змусив себе проказати їх.

— Якщо так треба, я зроблю все сам.

Серсея Ланістер кинула на нього підозрілий погляд.

— Ви, Старку? Це якась хитра штука, абощо? Навіщо вам таке робити?

На нього витріщалися усі, але тільки Сансин погляд різав, наче ніж.

— Вовчиця народилася на півночі. Вона заслуговує, щоб її життя скінчив хтось кращий за різника.

Коли Нед виходив, очі у нього пекло від сліз, а крики доньки лунали у вухах. Він знайшов вовченя там, де його прип’яли. Нед присів ненадовго коло малої вовчиці і спробував на смак її ім’я: «Панночка». Він не надто зважав, як його діти кликали своїх вовків, але щойно подивився на оцю, як погодився, що Санса дала їй належне прізвисько. Її вовчиця була найменша з поносу, найгарніша, напрочуд ласкава і довірлива. Вона зиркнула на нього яскравими золотими очима, і він скуйовдив їй густе сіре хутро.

Скоро Джорі приніс йому Лід.

Коли справу було зроблено, князь мовив:

— Хай четверо наших людей відвезуть тіло на північ. Її слід поховати у Зимосічі.

— Вдома? — здивувався Джорі.

— Так, вдома, — підтвердив Нед. — Ланістериха ніколи не матиме цієї шкури.

Нед ішов назад до своєї башти, щоб нарешті віддатися сну, коли побачив, як зі свого полювання крізь браму влітає чвалом загін Сандора Клегана. Через спину Клеганового коня було перекинуте щось важке, загорнуте у скривавлену накидку.

— Дочки вашої не знайшли, Правице, — проскреготав Клеган з коня, — та все ж дня не змарнували, вловили хоча б її маленьке звірятко.

Він зіпхнув вантаж з коня, і той гепнув просто перед Недом.

Нед нахилився і стяг накидку, жахаючись від думки про слова, які йому доведеться шукати для Ар’ї, та це виявилася не Німерія. То був різниченко Мика, весь вкритий засохлою кров’ю. Його розрубали майже навпіл, від плеча до пояса, страшним ударом згори.

— Ти загнав його, як звіра, — мовив Нед до Клегана.

Здавалося, очі Хорта блищать просто крізь залізо потворного песиголового шолома.

— Та ж звір тікав. — Він подивився просто Недові у обличчя і засміявся. — Але не надто швидко.

Бран III

Здавалося, він падає вже багато років.

— Лети, — шепотів голос у темряві, та Бран не вмів літати, а міг лише падати.

Маестер Лювин зробив хлопчика з глини, обпік його у печі, щоб він став твердий та крихкий, вбрав у Бранів одяг і скинув з даху. Бран пам’ятав, як той розбився.

— Але я ніколи не падаю, — мовив він, падаючи.

Земля була так далеко внизу, що він ледве розбирав її крізь сірий туман, який завивався навколо. Проте він відчував, як швидко падає, і знав, що чекає на нього внизу. Навіть уві сні не можна падати вічно. Він знав, що прокинеться за мить до того, як вдаритися об землю. Так заведено: завжди прокидаєшся за мить до того, як вдаритися.

— А якщо ні? — запитав голос.

Земля була вже ближче. Ще й досі дуже далеко, за тисячу верст — і все ж ближче, ніж раніше. Тут, у темряві, було холодно. Тут не було ані сонця, ані зірок, тільки земля унизу, яка летіла назустріч, аби знищити його, а ще сірий туман і шепіт. Бран ладний був кричати.

— Не кричи. Лети.

— Я не вмію літати, — відповів Бран. — Я не вмію, не вмію…

— Звідки ти знаєш? Хіба ти пробував?

Голос був високий і тонкий. Бран роззирнувся, щоб побачити, чий він. Поруч із ним завивався спіралею гайворон. Він летів поруч, але так, що годі дістати рукою.

— Допоможи мені, — попрохав Бран.

— Я ж намагаюся, — відповів гайворон. — До речі, маєш насіння?

Бран сунув руку до кишені, а навколо запаморочливо крутилася темрява. Коли він витяг руку, золоті зернини вислизнули з пальців просто у повітря і стали падати поруч.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар